Розділ XV
– Оскільки, повторюю, «я терпіти не можу робити таємницю з дрібниці», – то я і поділився зі своїм поштарем, ледве тільки ми з’їхали з бруківки; за це виявлення довіри він клацнув бичем; корінна пустилася риссю, підпряжна чимось середнім між риссю і галопом, і так ми танцювали до Еї-о-клоше, що славилося колись найгармонійнішим у світі співом дзвонів; але ми протанцювали через нього без музики, бо дзвони в цьому місті (як, правду сказати, і всюди у Франції) були сильно засмучені.
Отже, рухаючись з усією доступною для мене швидкістю, з
Еї-о-клоше я прибув у Флікскур,
з Флікскура я прибув у Пекіньї і
з Пекіньї я прибув у Ам’єн,
місто, відносно якого мені нічого вас повідомити крім того, що я вже повідомив раніше – а саме – що Жанетон ходила там до школи. —
Розділ XVІ
В усьому списку дрібних прикростей, яким випадає надувати вітрила мандрівника, немає докучливішої і болючішої, ніж та, яку я збираюсь описати, – і від якої (якщо тільки для її запобігання ви не посилаєте вперед кур’єра, як це робить багато хто) немає порятунку, вона полягає в тому, що, коли б ви були в щасливому бажанні поспати – хоч би ви проїздили по прекрасній місцевості – по найкращих дорогах – і в найспокійнішій у світі кареті – більш того, коли б ви були навіть упевнені, що могли б проспати п’ятдесят миль підряд, жодного разу не розплющивши очей – та що я говорю: якби вам було доведено з такою ж переконливістю, з якою вам може бути доведено яку-небудь істину Евкліда, що, заснувши, ви б почувалися в усіх відношеннях так само добре, як і не спавши, – можливо, навіть краще, – все-таки плата подорожніх, що неухильно повторюється на кожній станції, – необхідність засовувати з цією метою руку в кишеню, діставати звідти і відлічувати три ліври п’ятнадцять су (по одному су) кладуть край вашому благому наміру, – в усякому разі, ви не в змозі його здійснити понад шість миль (чи понад дев’ять, якщо їдете півтори станції) – хоч би йшлося про порятунок вашої душі.
– Але я покінчу з ними, – сказав я, – загорну три ліври п’ятнадцять су в папірець і всю дорогу триматиму їх напоготові, затиснувши в кулак. Тепер від мене буде потрібно всього лише, – сказав я (зібравшись поспати), – спокійно опустити це в капелюх мого поштаря, ні слова йому не сказавши. – Але тут бракує двох су на чай – або попалася монета в дванадцять су Людовика XІV, яка не є в обігу, – або з останньої станції залишилося боргу лівр і декілька ліарів, про яких мсьє забув, ці сперечання (оскільки вві сні неможливо сперечатися по-справжньому) вас будять, усе-таки солодкий сон іще можна повернути, плоть іще може взяти гору над духом і вичухатися від цих ударів – але тут виявляється, о Боже! що ви заплатили тільки за одну станцію – а проїхали півтори; це примушує вас вийняти довідник поштових доріг, друк у якому такий дрібний, що мимоволі доводиться розплющити очі, тоді пан кюре пригощає вас пучкою тютюну – або бідолашний солдат показує вам свою ногу – або чернець простягає свій кухоль – або жриця водоймища бажає змочити ваші колеса – вони цього не потребують – але вона присягається своєю жрецькою гідністю (повертаючи вам ваш вислів), що змочити їх необхідно. – Таким чином, вам доводиться міркувати з усіх цих питань або подумки їх обговорювати; ваші інтелектуальні здібності від цього зовсім прокинулися – спробуйте тепер знову їх приспати, якщо можете.
Коли б не було однієї з таких пригод, я б проїхав, нічого не помітивши, повз стайні Шантильї. —
– Але оскільки поштар спочатку висловив припущення, а потім почав стверджувати мені просто в обличчя, що на монеті два су немає клейма, то я розплющив очі, щоб самому впевнитись, – і, побачивши клеймо так само ясно, як свій ніс, – у гніві вискочив із карети і побачив усе в Шантильї в похмурому світлі. – Я зробив пробу на відстані всього трьох з половиною станцій, але вважаю це кращим у світі стимулом швидкої їзди; адже оскільки в такому стані мало що здається вам привабливим, – у вас немає нічого або майже нічого, що б вас зупиняло; ось чому я проїхав Сен-Дені, навіть не повернувши голови у бік абатства —
– Пишність їх скарбниці! яка нісенітниця! – якщо не брати до уваги коштовностей, які, на додаток, усі фальшиві, я б не дав трьох су ні за одну річ, яка там перебуває, окрім ліхтаря Іуди[339] – та і за нього дав би тільки тому, що вже сутеніє і він міг би мені знадобитися.