У частині Сент-Авуа, або Беррері, – дев’ятнадцять вулиць.
У частині Маре, або Тампль, – п’ятдесят дві вулиці.
У частині Сент-Антуан – шістдесят вісім вулиць.
У частині площа Мобер – вісімдесят одна вулиця.
У частини Сен-Бенуа – шістдесят вулиць.
У частині Сент-Андре дез’Арк – п’ятдесят одна вулиця.
У частині Люксембург – шістдесят дві вулиці.
І в частини Сен-Жермен – п’ятдесят п’ять вулиць; по кожній із яких можна ходити; і ось, коли ви їх гарненько оглянете при денному світлі з усім, що до них належить, – з воротами, мостами, площами, статуями – обійдете, крім того, всі парафіяльні церкви, не пропустивши, звичайно, Святого Роха і Святого Сульпіція, – й увінчаєте все це відвідуванням чотирьох палаців, які можна оглядати зі статуями і картинами або без них, як вам надумається —
– Тоді ви побачите —
– втім, продовжувати мені немає чого, тому що ви самі можете прочитати на портику Лувру такі слова:
Немає на землі подібних нам! – і у кого
Є, як у нас, Париж? – Ей-лі, ей-ля, го-го![345]
Французам властиве веселе ставлення до великого, ось усе, що можна з цього приводу сказати.
Розділ XІX
Слово веселе, що зустрілося наприкінці попереднього розділу, приводить нам (тобто авторові) на пам’ять слово нудьга, – особливо якщо у нас є що сказати про неї; не те щоб у результаті логічного аналізу – або через яку-небудь вигоду чи споріднену близькість виявилося більше підстав для зв’язку між ними, ніж між світлом і пітьмою чи іншими двома нам більш ворожими за природою протилежностями, – а просто такий прийом письменників для підтримки доброї згоди між словами, на зразок того як політики підтримують його між людьми, – не знаючи, коли саме їм знадобиться поставити їх у певні стосунки одне до одного. – Така хвилина тепер настала, і для того, щоб поставити моє слово на певне місце в моїй свідомості, я його тут виписую. —
Нудьга
Покидаючи Шантильї, я оголосив, що він – кращий у світі стимул швидкої їзди; але я висловив це лише як припущення. Я і досі продовжую так думати, – але тоді у мене не було достатньо досвіду відносно наслідків, інакше я б додав, що, поспішаючи туди зі скаженою швидкістю, ви цим тільки завдасте собі занепокоєння, а тому я нині відмовляюся від скачки раз і назавжди, від щирого серця надаючи її до послуг охочих. Вона перешкодила мені перетравити хорошу вечерю та викликала жовчну діарею, що нагнала на мене те самопочуття, в якому я вирушив у дорогу, – і в якому я тепер тікатиму на береги Гаронни.
– Ні; – не можу зупинитися ні на хвилину, щоб описати вам характер цього народу – дух його – устої – звичаї – закони – релігію – спосіб правління – промисловість – торгівлю – фінанси, з усіма засобами і прихованими джерелами, які їх живлять, – незважаючи на те що я до цього цілком підготовлений, провівши серед французів три дні та дві ночі й весь цей час нічим іншим не займаючись, як тільки збиранням відомостей і роздумами на цю тему. —
І все-таки – все-таки я маю від’їжджати – дороги мощені – станції короткі – дні довгі – зараз усього тільки полудень – я дістануся Фонтенбло раніше за короля. —
– Хіба він туди збирався? – Звідки ж мені це знати…
Розділ XX
Терпіти не можу, коли хто-небудь, особливо мандрівник, скаржиться, що у Франції ми пересуваємося не так швидко, як в Англії, тоді як ми consіderatіs consіderandіs[346] – пересуваємося там набагато швидше; я хочу сказати, що коли взяти до уваги французькі вози з горами поклажі, яку на них навалюють і спереду і ззаду, – та подивитися на тамтешніх непоказних коней і чим їх годують, – то хіба не диво, що вони ще волочать ноги! Поводяться з ними зовсім не по-християнськи, і для мене очевидно, що французький поштовий кінь із місця не рушив би, якщо б не два слівця… і…, в яких міститься стільки ж підкріплюючої сили, як у гарці вівса. А оскільки слова ці грошей не коштують, то я від душі бажав би повідомити їх читачеві, але тут є одне утруднення. – Їх слід сказати напростець і дуже виразно, інакше нічого не вийде. – Проте якщо я їх скажу напростець, – то їх преподобіє хоч і посміються до себе в опочивальні, та зате (я прекрасно це знаю) у приймальні вони мене облають; ось чому я з певного часу сушу собі голову – але все даремно – як би мені вправніше та забавніше за них модулювати, тобто догодити тому вуху читача, яке він побажає мені позичити, і не образити його другого вуха, яке він зберігає для себе.
– Чорнило обпалює мені пальці – мені так і кортить спробувати – але якщо я напишу – вийде гірше – воно спалить (боюсь я) папір.
345
Non orbіs gentem, non urbem gens habet ullam… ulla parem. – Л. Стерн. – Світ не має такого народу, жоден народ не має міста… рівного цьому (лат.).