Боже! Невже не знайшлося в тебе жодного ангела-охоронця, якого ти міг би послати в корчомку біля підніжжя гори? не знайшлося жодного підвідомчого благородного та доброзичливого духа – не знайшлося в природі такої сили, яка, проникнувши своїм напутнім трепетом у жили, в серце погонича, пробудила б його і відвела з пиятики? – не знайшлося солодкої музики, яка оживила б у його душі світлий образ абатиси й Маргарити з їх чорними чотками?
Пробудися! Пробудися! – але, на жаль! уже пізно – жахливі слова вимовляються в цю саму хвилину. —
– Але як їх вимовити? – Ви, що умієте сказати все на світі, не оскверняючи вуст своїх, – наставте мене – вкажіть мені шлях. —
Розділ XXV
– Усі гріхи без вилучення, – сказала абатиса, яку тяжке їх становище перетворило на казуїста, – визнаються духівником нашого монастиря або гріхами смертними, або гріхами простимими; іншого ділення не існує. А оскільки гріх простимий є якнайлегшим і найменшим із гріхів, – то при діленні навпіл – однаково, чи скоєний він тільки наполовину, чи скоєний повністю спільно з іншою особою, – він настільки ослабляється, що зовсім перестає бути гріхом.
– Я не бачу ніякого гріха в тому, щоб сказати; bou, bou, bou, bou, bou хоч сто разів підряд; і немає нічого негожого в тому, щоб повторювати склад gre, gre, gre, gre, gre від утрені до вечерні. Ось чому, дорога дочко моя, – вела далі абатиса Андуйєтська, – я говоритиму bou, a ти говори gre; і позаяк у складі fou міститься не більше гріха, ніж в bou, – ти говори fou – а я засуджуватиму (як фа, соль, ля, ре, мі, до на наших навечірнях) із tre.[348] – І ось абатиса, задаючи тон, почала так:
Обидва мули відповіли на ці знайомі звуки помахом хвостів; але далі справа не пішла. – Помалу налагодиться, – сказала послушниця.
Абатиса. Bou – bou – bou – bou – bou – bou —
Маргарита. – gre, – gre, – gre, – gre, – gre, – gre.
– Хутчіше! – крикнула Маргарита.
– Fou, – fou, – fou, – fou, – fou, – fou, – fou, – fou, – fou.
– Ще хутчіше! – крикнула Маргарита.
– Bou, – bou, – bou, – bou, – bou, – bou, – bou, – bou, – bou.
– Ще хутчіше! – Господи помилуй! – сказала абатиса. – Вони нас не розуміють! – вигукнула Маргарита. – Зате диявол розуміє, – сказала абатиса Андуйєтська.
Розділ XXVІ
Який величезний простір я проїхав! – на скільки градусів наблизився до теплого сонця і скільки красивих привітних міст побачив у той час, як ви, мадам, читали цю історію і роздумували над нею! Я побував у Фонтенбло, в Сансі, в Жуаньї, в Оксері, в Діжоні, столиці Бургундії, в Шелоні, в Маконі, столиці Маконії, і ще в двох десятках міст, розташованих на шляху в Ліон, – і тепер, коли я їх минув, я можу сказати вам про них стільки ж, як про міста на місяці. Нічого не поробиш: розділ цей (а можливо, і наступний) треба вважати абсолютно пропащим. —
– Отака дивна історія, Трістраме!
– На жаль, мадам! Коли б я мав справу з яким-небудь меланхолійним повчанням про хрест – про миролюбність лагідності або про відраду упокорювання – я б не відчував скрути; чи якби я задумав написати про такі чисті абстрактності, як мудрість, святість і споглядання, якими духу людському (після відділення від тіла) належить живитися повіки вічні, – ви б залишилися цілком задоволені. – Я б хотів, щоб розділ цей зовсім не був написаний; але оскільки я ніколи нічого не викреслюю, спробуємо яким-небудь пристойним способом негайно викинути його з голови.
– Передайте мені, будь ласка, мій безглуздий ковпак; боюся, ви на нім сидите, мадам, – він у вас під подушкою – я хочу його надіти. —
Боже мій! таж він уже півгодини у вас на голові. – Так нехай він там і залишиться разом з
А тепер, мадам, ми можемо, сподіваюся, потихеньку продовжувати наш шлях.
Розділ XXVІІ
– Усе, що вам слід сказати про Фонтенбло (у разі якщо вас запитають), це те, що він розташований миль за сорок (майже просто на південь) від Парижа, посеред великого лісу. – Що в нім є деяка велич – що раз на два або три роки туди наїжджає король із усім своїм двором, щоб розважитися полюванням, – і що протягом цього мисливського карнавалу будь-який світський англійський джентльмен (не виключаючи і вас) може розраховувати, що йому нададуть там коня для участі в полюванні, проте з умовою не обскакувати короля. —
Про це, одначе, вам нікому не слід голосно говорити з двох причин.