– Pardonnez-moі,[358] – заперечив посланець, – ви заборгували йому шість ліврів чотири су за найближчий перегін звідси до Сен-Фонса на шляху в Авіньйон. – Оскільки пошта в цих краях королівська, ви платите вдвічі за коней і за поштаря – інакше це коштувало б усього три ліври два су. —
– Але я не їду сухим шляхом, – сказав я.
– Будь ласка, якщо ви хочете, – відповів посланець. – Ваш покірний слуга, – сказав я, низько йому вклонившись. —
Посланець з усією щирістю та гідністю людини вихованої – відважив мені такий же низький уклін. —
Ніколи ще ввічливість не приводила мене в більше замішання.
– Чорт би забрав серйозність цього народу! – сказав я (вбік); французи розуміють іронію не більше, ніж цей —
– Порівняння, навантажене кошиками, стояло тут же поряд – але щось замкнуло мені вуста – я не в силах був вимовити це слово. —
– Сер, – сказав я, опанувавши себе, – у мене немає наміру їхати поштою. —
– Але ж ви можете, – упирався він як і раніше, – ви можете їхати поштою, якщо побажаєте. —
– Я можу також, якщо побажаю, посолити солоного оселедця, – сказав я. – Але я цього не бажаю.
– Ви мусите, одначе, заплатити за неї, зробите ви це чи не зробите. —
– Так! за сіль, – сказав я, – я знаю…
– І за пошту також, – додав він. —
– Змилосердьтеся, – вигукнув я. – Я їду водою – я вирушаю вниз по Роні сьогодні опівдні – мій багаж уже завантажено – я заплатив за проїзд дев’ять ліврів готівкою. —
– C’est tout égal, – це однаково, – сказав він.
– Bon Dіeu![359] Як? – платити за дорогу, по якій я їду, і за дорогу, по якій я не їду!
– C’est tout égal, – заперечив посланець. —
– Це чортзна-що! – сказав я, – та я скоріше дам посадити себе в десять тисяч Бастилій. —
– О Англіє! Англіє! Країно свобод, країно здорового глузду, найніжніша з матерів, – і найдбайливіша з няньок, – вигукнув я патетично, опустившись на одне коліно. —
Але раптом у цю саму мить увійшов духівник мадам ле Блан і, побачивши людину, що стоїть у молитовній позі, з попелясто-блідим обличчям, – що здавалося ще блідішим по контрасту з її чорним пошарпаним одягом, – запитав, чи не маю потреби я в допомозі церкви —
Я їду по воді, – сказав я, – а ось цей пан, мабуть, іще зажадає від мене плати за масло.
Розділ XXXV
Тепер, коли я переконався, що посланець хоче неодмінно отримати свої шість ліврів чотири су, мені нічого іншого не залишалось, як сказати йому із цього приводу яку-небудь колючість, що коштувала занапащених грошей.
Я приступив до справи так. —
– Скажіть, будь ласка, сер, за яким законом чемності ви чините з беззахисним іноземцем якраз навпаки тому, як ви обходитеся в таких випадках з французами?
– Жодним чином, – сказав він.
– Пробачте, – сказав я, – адже ви почали, сер, з того, що розірвали мої штани, – а тепер робите замах на мою кишеню – тоді як – якби ви спочатку випорожнили мою кишеню, як ви чините з вашими співвітчизниками, – а потім залишили мене без штанів, – я був би нечемою, надумавшись скаржитися. —
Ваша поведінка —
– суперечить закону природи,
– суперечить розуму,
– суперечить Євангелію.
– Але вона не суперечить ось цьому, – сказав він, вручаючи мені друкарський аркуш.
Par le roі[360]
– Виразний вступ, – сказав я, – і почав читати далі – – – – – – – – —
– З усього цього виявляється, – сказав я, пробігши папір, – що коли мандрівник виїжджає з Парижа в поштовій кареті – він мусить у ній їхати до кінця днів своїх – або, принаймні, платити за неї. – Пробачте, – сказав посланець, – сенс цієї постанови той – що коли ви вирушаєте в дорогу з наміром рухатися поштою від Парижа до Авіньйона і далі, ви не можете міняти наміри або спосіб пересування, не заплативши спершу відкупникам на дві станції далі за ту, де вас охопить розкаяння. – Ґрунтується це, – вів далі він, – на тому, що державні прибутки не мають терпіти збиток від вашої непостійності. —
– О Боже! – вигукнув я, – якщо непостійність підлягає у Франції обкладенню – тоді нам нічого не залишається, як укласти якнайкраще мир. —
І мир між нами було укладено.
– Якщо ж це поганий мир – то нехай Трістрама Шенді, що заклав його наріжний камінь, – одного тільки Трістрама Шенді – буде за нього повішено.
Розділ XXXVІ
Хоча я, по совісті, сказав посильному достатньо приємних речей за його шість ліврів чотири су, я все ж вирішив включити його здирство в мої дорожні нотатки, перш ніж зійти з місця; з цим наміром я поліз за ними до кишені каптана – (нехай це, доречно зауважити, послужить майбутнім мандрівникам уроком і змусить їх обходитися трохи бережніше зі своїми нотатками) – але мої нотатки було вкрадено. – Ніколи жалюгідний мандрівник не здіймав такого галасу і ґвалту з приводу своїх нотаток, який здійняв я.