О, тут панує та жива невимушеність, що миттю розпрямляє всі складки на одязі лангедокців! – Хоч що б під нею таїли люди, а все у них напрочуд скидається на безневинну простоту тієї золотої пори, яку оспівують поети. – Мені хочеться собі створити ілюзію та повірити, що це так.
Це сталося по дорозі з Німа в Люнель, де краще в усій Франції мускатне вино, яке, доречно зауважити, належить поважним канонікам Монпельє, – і сором тому, хто, напившись за їх столом, відмовляє їм у краплі вина.
– Сонце закотилося – робота закінчилася; сільські красуні заплели заново свої коси, а хлопці готувалися до танцю. – Мій мул зупинивсь як укопаний. – Це флейта і тамбурин, – сказав я. – Я до смерті перелякався, – сказав він. – Вони збираються повеселитися, – сказав я, – пришпорюючи його. – Присягаюся святим Богаром і всіма святими, що залишилися за дверима чистилища, – сказав він (приймаючи те ж рішення, що й мули абатиси Андуйєтської), – я не зроблю і кроку далі. – Чудово, сер, – сказав я, – я поставив собі за правило не вступати в суперечку ні з ким із вашої породи. – З цими словами я зіскочив із нього і – шпурнувши один чобіт у канаву вправоруч, інший – в канаву вліворуч, – піду потанцювати, – сказав я, – а ти стій тут.
Одна засмагла дочка Праці відокремилася від групи й пішла мені назустріч, коли я наблизився; її темно-каштанове волосся, майже зовсім чорне, було скріплене вузлом, окрім одного неслухняного пасма.
– Нам не вистачає кавалера, – сказала вона, – простягаючи вперед руки й немовби пропонуючи їх узяти. – Кавалер у вас буде, – сказав я, – беручи простягнуті руки.
Ах, Нанетто, якби тебе вирядити, як герцогиню!
– Але ця клята розпірка на твоїй спідниці!
Нанетта про неї не турбувалася.
– У нас нічого б не вийшло без вас, – сказала вона, – випускаючи з природженою чемністю одну мою руку і ведучи мене за другу.
Кульгавий підліток, якого Аполлон нагородив сопілкою і який за власним почином додав до неї тамбурин, сівши на пагорб, зіграв мелодійну прелюдію. —
– Підв’яжіть мені скоріше цей локон, – сказала Нанетта, сунувши мені в руку шнурочок. – Я відразу забув, що я іноземець. – Вузол розпустився, вся коса впала. – Ми наче сім років були знайомі.
Підліток ударив у тамбурин – потім заграв на сопілці, й ми пустилися в танок – «чорт би забрав цю розпірку!»
Сестра підлітка, що з неба викрала свій голос, заспівала, чергуючись із братом, – то була гасконська танкова пісня:
Дівчата підхопили в унісон, а хлопці на октаву нижче. —
Я дав би крону за те, щоб вона була зашита, – Нанетта не дала б і одного су. – Vіva la joіa! – було на губах у неї. – Vіva la joіa! – було в її очах. Іскра дружелюбності миттєво перетнула простір, що розділяв нас. – Якою вона здавалася милою! – Чому я не можу жити і закінчити дні свої таким чином? О праведний подавцю наших радощів і прикростей, – вигукнув я, – чому не можна тут розташуватися в лоні Достатку – танцювати, співати, творити молитви та піднятися на небеса з цією темноволосою дівчиною? – Вередливо схиливши голову до плеча, вона завзято танцювала. – Настала пора танцювати, – сказав я; і ось, міняючи ввесь час дам і музику, я протанцював від Люнеля до Монпельє, – а звідти до Безьє і Песна. – Я протанцював через Нарбонну, Каркасон і Кастельнодарі, поки не домчався до павільйону Пердрильо, де, діставши розлінований папір, аби без усяких відступів і вставних речень перейти просто до любовних пригод дядька Тобі, —
я почав так —
Том VIII
Non enіm excursus hіc ejus, sed opus іpsum est.
Розділ І
Але полегесеньку – бо на цих веселих рівнинах, де в цю мить усяка плоть кинулася з флейтами, скрипками і танцями на збір винограду і де на кожному кроці розум буває збитий з пантелику уявою, нехай лишень спробує, незважаючи на все, що було сказано про прямі лінії у різних місцях моєї книги, – нехай лишень спробує кращий розсаджувач капусти, який коли-небудь існував, однаково, чи саджає він назад чи вперед, це становить мало різниці в рахунку (виключаючи те, що в одному разі йому доведеться нести більше відповідальності, ніж в іншому), – нехай лишень він спробує рухатися холоднокровно, обачно та канонічно, саджаючи свою капусту одну за одною по прямих лініях і на стоїчних відстанях, особливо коли діри на спідницях не зашиті, – не розчепірюючись на кожному кроці і не ухиляючись незаконним чином убік. – В Гренландії, у Фінляндії і в деяких інших добре мені відомих країнах – це, мабуть, можливо, —