Через п’ять-шість хвилин я відчув легкий дотик кінчика її другого пальця – скоро він ліг плазом поряд із першим, і вона продовжувала терти таким чином досить довго; ось саме тоді я і подумав, що не минути мені любові, – кров кинулася мені в обличчя, коли я побачив, яка біла в неї рука, – ніколи в житті, з дозволу вашої милості, не побачу я більше такої білої руки. —
– На такому місці, – сказав дядько Тобі. —
Хоча справа ця була для капрала зовсім не жартівлива – він не міг утриматися від усмішки.
– Побачивши, яку мені це приносить користь, молода бегінка, – вів далі капрал, – від розтирання двома пальцями – перейшла через деякий час до розтирання трьома – потім мало-помалу пустила в хід четвертий палець – і нарешті почала терти всією рукою. Більше я ні слова не скажу про руки, з дозволу вашої милості, – а тільки рука її була м’якша за атлас. —
– Зроби послугу, Тріме, розхвалюй її скільки завгодно, – сказав дядько Тобі, – я з іще більшим задоволенням слухатиму твою історію. – Капрал найщирішим чином подякував свого пана, але оскільки більше йому нічого було сказати про руку бегінки – він, щоб не повторюватися, перейшов до опису дії, яку вона на нього вчинила.
– Прекрасна бегінка, – сказав капрал, – продовжувала старанно розтирати всією рукою мою ногу нижче коліна – так що я став навіть побоюватись, як би таке завзяття не натомило її. – Я готова зробити заради Христа, – сказала вона, – в тисячу разів більше, – і з цими словами перемістила свою руку вище коліна, де я теж скаржився на свербіж, і почала розтирати це місце.
Я помітив тоді, що починаю закохуватися. —
– Поки вона таким чином тер-тер-терла – я відчував, як любов, з дозволу вашої милості, поширюється з-під її руки по всіх частинах мого тіла. —
– Чим старанніше вона розтирала і чимдалі сягала її рука – тим сильніше розгорявся вогонь у мене в жилах – доки зрештою два-три особливо широкі її рухи – довели мою пристрасть до вищої точки – я схопив її руку.
– Притиснув до своїх губ, Тріме, – сказав дядько Тобі, – а потім освідчився їй.
Чи завершилася любов капрала саме так, як описав дядько Тобі, це не важливо; достатньо того, що вона містила в собі суть усіх любовних романів, коли-небудь написаних з початку світу.
Розділ XXІІІ
Як тільки капрал – або, вірніше, дядько Тобі за нього – закінчив історію своєї любові – місіс Водмен мовчки вийшла з альтанки, заколола шпилькою чіпець, пройшла через вербову хвіртку у володіння дядька Тобі й повільно попрямувала до його вартівні: настрій дядька Тобі після розповіді Тріма був такий, що їй не можна було упускати таку сприятливу нагоду. —
– Атаку була розв’язано негайно, і дядько Тобі ще більш полегшив її, віддавши наказ капралові відвезти саперну лопату, заступ, кирку, кілки та інші предмети військового спорядження, розкидані на тому місці, де стояв Дюнкерк. – Капрал рушив у дорогу – поле було чисте.
А тепер посудіть, сер, як безглуздо, або в битві, або в творі, або в інших справах (чи римуються вони, чи ні), які нас чекають, – діяти за планом; адже якщо який-небудь план, незалежно від усяких обставин, заслуговував бути записаним золотими літерами (я розумію, в архіви Готама[391]) – так, уже звичайно, план атаки місіс Водмен на дядька Тобі в його вартівні за допомогою Плану. – Проте План, який висів там тепер, був планом Дюнкерка – історія облоги якого була історією, що розслабляє, і це руйнувало всяке враження, яке вдова могла справити; крім того, якби навіть їй удалося впоратись із цією перешкодою, – маневр пальців і рук у атаці на будку був настільки перевершений маневром прекрасної бегінки в Трімовій історії – що, незважаючи на всі колишні успіхи цієї визначної атаки, – вона тепер виявлялася найбезнадійнішою, яку тільки можна було здійснити. —
О, в таких випадках ви можете покластися на жінок! Не встигла місіс Водмен відчинити нову хвіртку, як її геній уже опанував ситуацію, що змінилася.
– В одну мить вона склала новий план атаки.
Розділ XXІV
– Я зовсім збожеволіла, капітане Шенді, – сказала місіс Водмен, піднісши свою батистову хустку до лівого ока, коли підходила до дверей будки дядька, – смітинка – чи піщинка – я не знаю що – потрапила мені в око – подивіться, будь ласка, – тільки вона не на білку…
Кажучи це, місіс Водмен підійшла впритул до дядька Тобі й сіла поряд із ним на краю лавки, щоб він міг виконати її прохання, не встаючи з місця. – Будь ласка, подивіться, що там таке, – сказала вона.