– Моєму Ослові, – відповів дядько Тобі, – набагато краще, брате Шенді. – Батько покладав великі надії на свого Осла при цій атаці й неодмінно відновив би її, якби розкотистий сміх лікаря Слопа – і вигук, що вирвався у моєї матері: – О боже! – не прогнали його Осла з поля битви – після чого сміх зробився загальним – так що протягом деякого часу не могло бути й мови про те, щоб повести його знову в атаку. —
Тому розмова тривала без нього.
– Усі говорять, – сказала моя мати, – ви закохані, братику Тобі, – і ми сподіваємося, що це правда.
– Мені здається, сестричко, – відповів дядько Тобі, – я закоханий стільки ж, як усяка людина буває закохана. – Гм! – мовив батько. – Коли ж ви в цьому переконалися? – запитала матінка. —
– Коли лопнув мій пухир, – відповів дядько Тобі.
Відповідь дядька Тобі розвеселила батька – і він повів атаку спішившись.
Глава XXXІІІ
– Стародавні, братик Тобі, – сказав батько, – одностайно визнають, що є два різко відмінні між собою види любові, залежно від того, який уражений нею орган – мозок чи печінка – і тому, я думаю, коли чоловік закоханий, йому слід трішки розібратися, якого виду його любов.
– Чи не однаково, брате Шенді, – заперечив дядько Тобі, – якого вона виду, аби чоловік одружився, любив свою дружину і мав од неї кількох дітей.
– Кількох дітей! – вигукнув батько, вставши зі стільця і подивившись просто у вічі матері, коли прокладав собі дорогу між нею і лікарем Слопом, – кількох дітей! – повторив батько слова дядька Тобі, ходячи туди й сюди по кімнаті. —
– Одначе не думай, дорогий брате Тобі, – вигукнув батько, враз опам’ятавшись і підійшовши до спинки стільця дядька, – не думай, що я б засмутився, якби ти народив їх хоч два десятки, – навпаки, я б радів – і обходився б, Тобі, з кожним із них, як лагідний батько. —
Дядько Тобі непомітно простягнув руку за спинку стільця, щоб потиснути руку батька. —
– Скажу більше, – вів далі батько, утримуючи руку дядька Тобі, – в тобі так багато, дорогий мій Тобі, солодких властивостей людської природи й так мало її кострубатості – шкода, що земля не заселена істотами, на тебе схожими! Коли б я був азіатським монархом, – додав батько, захопившись своїм новим проектом, – я б тебе зобов’язав, якби тільки це не виснажило твоїх сил – або не висушило занадто швидко первинної твоєї вологи – і не ослабило, братику Тобі, твоєї пам’яті й здатності уяви, до чого нерідко призводить захоплення цього виду гімнастикою, – я звів би тебе, дорогий Тобі, з красивими жінками мого царства і зобов’язав, nolens-volens,[396] зроджувати мені по одному підданому кожного місяця. —
Коли батько вимовив останнє слово цієї фрази, – мати моя понюхала тютюну.
– Але я б не захотів, – мовив дядько Тобі, – зроджувати дітей nolens-volens, тобто підневільно, навіть на догоду наймогутнішому монархові на землі. —
– І було б жорстоко з мого боку, братику Тобі, тебе змушувати, – сказав батько. – Я на цьому зупинився з метою показати тобі, що не відносно дітородіння – якщо ти до нього здатний – а відносно твоєї теорії любові та шлюбу мені б хотілося тебе виправити. —
– В усякому разі, – зауважив Йорик, – в судженні капітана Шенді про любов багато правди і здорового глузду; до речі сказати, до погано проведених годин мого життя, за які мені доведеться тримати відповідь, належать і ті, що пішли на читання безлічі квітчастих поетів і риторів, із яких я ніколи не міг стільки почерпнути. —
– Я бажав би, Йорику, – сказав батько, – щоб ви прочитали Платона; ви б дізналися з нього, що існують дві любові [397]. – Я знаю, що у стародавніх були дві релігії, – заперечив Йорик, – одна для простого народу, а інша для людей освічених; але, мені здається, одна любов могла б цілком задовольнити і тих і інших. —
– Ні, не могла б, – заперечив батько, – і з тих же самих причин; адже, згідно з коментарем Фічино до Веласія, одна любов розумна —
– а друга природна; – перша, прадавня – що не знає матір – у ній Венері нічого було робити; друга породжена Юпітером і Діоною. —
– Послухайте, братику, – сказав дядько Тобі, – яке до всього цього діло людині, що вірує в Бога? – Батько не міг зупинитися, щоб відповісти, з боязні втратити нитку свого міркування. —
– Ця остання, – вів далі він, – має всі Венерині властивості.
– Перша, золотий ланцюг, спущений із неба, збуджує любов героїчну, яка містить у собі й, у свою чергу, збуджує бажання філософії та істини, – друга збуджує просто бажання. —
397