– Тріме! – сказав дядько Тобі – але коли він вимовляв це слово, хвилина минула, і Трім опустив молоток.
Побачивши, що всі його сподівання на нараду знищено цим ударом, – дядько Тобі почав насвистувати Ліллібуллеро.
Розділ XVІІ
Оскільки вказівний і великий пальці місіс Бригітти спочивали на клямці, капралові не довелося стукати стільки разів, скільки доводиться, можливо, кравцеві вашої милості, – я міг би взяти приклад і ближчий, бо сам заборгував своєму кравцеві, принаймні, двадцять п’ять фунтів і дивуюся терпінню цієї людини. —
– Втім, справи мої нікому не цікаві; а тільки препогана це річ залізти в борги, і, видно, фатум тяжіє над казною деяких бідних принців, особливо нашого будинку, бо ніяка ощадливість не в змозі утримати її під замком. Що ж до мене самого, то я переконаний, що немає на землі такого принца, прелата, папи або правителя, великого або малого, який щиріше, ніж я, бажав би тримати в порядку всі свої розрахунки з людьми – і вживав би для цього дієвіших заходів. Я ніколи не дарую більше півгінеї – не ношу чобіт – не витрачаюся на зубочистки – і не витрачаю навіть шилінга за рік на картонки з модним товаром; а шість місяців, що я в селі, я живу на таку скромну ногу, що спокійнісінько затикаю за пояс Руссо,[408] – я не тримаю ні лакея, ні хлопчика, ні коня, ні корови, ні собаки, ні кішки і взагалі ніякої худобинки, здатної їсти й пити, крім однієї жалюгідної худої весталки (щоб підтримати вогонь у моєму вогнищі), в якої зазвичай такий же поганий апетит, як і в мене, – але якщо ви гадаєте, що описаний спосіб життя перетворює мене на філософа, – то за ваше судження, люди добрі, я копійки щербатої не дам.
Істинна філософія – але про неї немислимо вести мову, поки мій дядько насвистує Ліллібуллеро.
– Увійдімо краще в будинок.
Розділ XVІІІ
Розділ XІX
Розділ XX
– * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * —
– Ви побачите це місце на власні очі, мадам, – сказав дядько Тобі.
Місіс Водмен почервоніла – подивилась у бік дверей – зблідла – знову злегка почервоніла – опанувала себе – почервоніла ще більше; для необізнаного читача я перекладу це так:
Господи! мені неможливо дивитися на це —
Що скаже товариство, якщо я подивлюся на це?
Я знепритомнію, якщо подивлюся на це —
А мені хотілося б подивитися —
Анітрохи не грішно подивитися на це.
– Я неодмінно подивлюся.
Поки все це проносилось у свідомості місіс Водмен, дядько Тобі підвівся з канапи і вийшов із вітальні, щоб віддати Тріму наказ про неї в коридорі. —
* * * * * * – Мені здається, вона на горищі, – сказав дядько Тобі. – Я її бачив там, з дозволу вашої милості, сьогодні вранці, – відповів Трім. – Так зроби милість, Тріме, сходи зараз же за нею, – сказав дядько Тобі, – і принеси сюди.
Капрал не схвалював цього наказу, але підкорявся йому з найбільшою готовністю. Схвалення від нього не залежало – покора була в його волі; він надів свою шапку монтеро і пішов з усією швидкістю, яку дозволяло йому понівечене коліно. Дядько Тобі повернувся до вітальні й знову сів на канапу.
– Ви поставите палець на це місце, – сказав дядько Тобі. – Ні, я не доторкнуся до нього, – сказала до себе місіс Водмен.
Це знову вимагає перекладу: – звідси ясно, як мало знання можна почерпнути з самих слів, – нам доводиться діставатися їх першоджерела.
Щоб розсіяти туман, навислий над цими сторінками, я докладу всіх старань бути якомога зрозумілішим.
Тричі потріть собі лоба – висякайтесь – утріть собі носа – прочхайтеся, друзі мої! – На здоров’я. —
А тепер надайте мені допомогу в міру ваших сил.
Розділ XXІ
Оскільки існує п’ятдесят різних цілей (якщо злічити їх усі – цивільні й релігійні), для яких жінка бере чоловіка, то вона насамперед ретельно їх зважує, а потім подумки розділяє і розбирає, яка з усіх цих цілей її мета; далі, за допомогою розмов, розпитувань, викладок і висновків вона вивідує і дошукується, чи правильний вона зробила вибір, – і якщо він виявляється правильним – вона насамкінець, смикаючи легенько предмет свого вибору так і отак, перевіряє, чи не порветься він од натягання.
408
Ж.-Ж. Руссо, відомий витвореним ним культом природної людини, і сам волів жити скромно на лоні природи.