Мій батько, що мав звичай підводити все, що траплялося в природі, під яку-небудь гіпотезу, внаслідок чого ніхто так не розпинав Істини, як він, – почув новину якраз у той час, коли дядько Тобі вирушив у дорогу; несподівано спалахнувши обуренням при звістці про нанесену братові образу, він доводив Йорику, незважаючи на присутність моєї матері, – не тільки що «в кожній жінці сидить біс і що вся справа тут в ласолюбстві», але що всяке зло і невпорядкованість у світі, хоч які б вони були, від гріхопадіння Адама до гріхопадіння дядька Тобі (включно) так чи інакше зумовлені цим неприборканим бажанням.
Тільки-но Йорик приступив до деякого пом’якшення гіпотези мого батька, як до кімнати увійшов дядько Тобі з виразом безмежної доброзичливості й усепрощення на обличчі й тим знову розпалив красномовство батька проти пристрасті, на яку він ополчився. – Розгніваний, батько ніколи особливо не соромився стосовно вибору слів – так що, коли дядько Тобі сів біля вогню і набив свою люльку, він вибухнув такою тирадою:
Розділ XXXІІІ
– Що треба було якось забезпечити продовження роду в такого великої, такої піднесеної та богоподібної істоти, як людина, – я цього аж ніяк не заперечую, – але філософія про все говорить вільно, і тому я залишаюся при своїй думці та вважаю прикрим, що його доводиться здійснювати за допомогою пристрасті, яка принижує наші здібності й виганяє всяку мудрість, умогляди та вищу душевну діяльність, – за допомогою пристрасті, дорога моя, – вів далі батько, звертаючись до матері, – яка спаровує і рівняє розумних людей із дурнями і примушує нас виходить з наших печер і тайників схожими більше на сатирів і чотириногих тварин, аніж на людину.
– Я знаю, мені скажуть, – вів далі батько (удаючись до риторичної фігури, званої пролепсисом [416]) – що сама по собі, взята в простому вигляді, вона – подібно до голоду, спраги або сну – не буває ні хорошою, ні поганою – ні ганебною, ні якою-небудь іншою. – Чому ж тоді делікатність Діогена і Платона так повставала проти неї? і чому, маючи намір вродити людину і дати їй життя, ми задуваємо свічку? чим, нарешті, пояснити, що все, до неї причетне – що входить у неї – приготування до неї – її знаряддя, все, що так чи інакше їй служить, неможливо передати чистому розуму ніякою мовою, ні прямо, ні алегорично?
– Акт убивства і винищення людини, – вів далі батько, підвищуючи голос – і звертаючись до дядька Тобі, – ви знаєте, всіма прославляється – і зброя, якою ми його здійснюємо, оточена пошаною. – Ми гордо носимо її на плечі. – Ми величаємося, начепивши її собі на бік. – Ми її позолочуємо. – Ми її обробляємо різьбленням. – Ми її вкриваємо інкрустацією. – Ми її викладаємо коштовним камінням. – Більш того, навіть якщо це паскудниця гармата, і у тієї ми відливаємо на казенній частині яку-небудь прикрасу.
– Дядько Тобі відклав свою люльку, щоб подбати про милостивіший епітет, – а Йорик підвівся, щоб розбити цю гіпотезу —
– як раптом у кімнату ввірвався Обадія зі скаргою, яка вимагала негайного вислуховування.
Справа була така:
Мій батько, за встановленим здавна в нашому маєтку звичаєм і як власник великої десятини зобов’язаний був тримати бика для обслуговування парафії, і Обадія одного разу минулого літа приводив до нього свою корову – кажу: одного разу – тому що так розсудила доля, щоб це сталося того самого дня, коли він одружився з покоївкою мого батька, – таким чином, одна з цих подій була відправною точкою для числення іншого. Тому, коли дружина Обадії народила, – Обадія подякував Богу. —
– Тепер, – сказав Обадія, – у мене буде теля. – І Обадія щодня ходив навідувати свою корову.
Вона розтелиться в понеділок – у вівторок – або в середу найпізніше. —
Корова не розтелилася – ні – вона розтелиться тільки наступного тижня – корова страшенно забарилася – і нарешті, після шести тижнів, підозри Обадії (як батька родини) впали на бика.
Парафія наша була дуже велика і, по правді кажучи, далеко не до снаги бикові мого батька, він, одначе, так чи інакше вплутався в цю справу – і заступав свою посаду з великою гідністю, так що батько був про нього високої думки.
416