– От невдача! Я ходила до вечерні! – Я прала, я крохмалила, я прибирала, я стьобала. – Ах ти ж, Боже! Я його не бачила – я його не поторкала! – Ах, якби я була вартовим, кривоногим барабанщиком, сурмачем, сурмачевою дружиною, – стояв загальний ґвалт і крик на кожній вулиці та в кожному закутку Страсбурга.
Тоді як у великому місті Страсбурзі панував цей гармидер і розгардіяш, ввічливий чужоземець їхав собі потихеньку на мулові у Франкфурт, немов йому не було ніякого діла до цього, – розмовляючи всю дорогу уривчастими фразами то зі своїм мулом – то з самим собою – то зі своєю Юлією.
– О Юліє, обожнювана моя Юліє! – Ні, я не зупинятимуся, щоб дати тобі з’їсти цей реп’ях, – і треба ж, щоб ганебний язик суперника викрав у мене насолоду, коли я вже готовий був його покуштувати. —
– Фе! – це всього тільки реп’ях – кинь його – ввечері ти отримаєш кращу вечерю.
– Вигнаний із рідної країни – далеко від друзів – від тебе. —
– Бідолахо, до чого ж тебе стомила ця подорож! – Нумо – трішки скоріше – в сумці у мене тільки дві сорочки – пара яскраво-червоних атласних штанів та облямований бахромою… Мила Юліє!
– Але чому у Франкфурт! – Невже незрима рука таємно веде мене по цих звивистих шляхах і невідомих землях?
– Ти спотикаєшся! Миколаю-угоднику! на кожному кроці – отак ми всю ніч прошкандибаємо, не діставшись…
– На щастя – чи мені судилося бути іграшкою випадку та наклепу – приречений на вигнання, не будучи звинувачений – вислуханий – обмацаний, – якщо так, чому не залишивсь я в Страсбурзі, де правосуддя – але я присягнувся – годі, тебе скоро напоять – святителю Миколаю! – О Юліє! – Що ти насторожив вуха? – Це тільки подорожній, і т. д.
Чужоземець продовжував собі їхати, розмовляючи таким чином зі своїм мулом і з Юлією, – доки не прибув до заїжджого двору, діставшись якого зараз же зіскочив з мула – подбав, згідно зі своєю обіцянкою, щоб його добре погодували, – зняв сумку з яскраво-червоними атласними штаньми і т. д. – замовив собі на вечерю омлет, ліг близько дванадцятої в ліжко і через п’ять хвилин міцно заснув.
У цей самий час, коли гармидер, що знявся в Страсбурзі, вщух із настанням ночі, – страсбуржці теж мирно вляглись у свої ліжка, але не з тим, аби дати, як він, відпочинок душі своїй і тілу; цариця Меб, ця пустуха-ельф, узяла ніс чужоземця і, не зменшуючи його розмірів, усю ніч старанно його розщепляла і розділяла на стільки носів різного крою і фасону, скільки в Страсбурзі було голів, здатних умістити їх. Абатиса Кведлінбурзька, що приїхала цього тижня до Страсбурга з чотирма вищими посадовцями свого капітулу: настоятелькою, деканшею, другою уставщицею і старшою канонісою, щоб звернутися в університет за порадою з делікатного питання, які потрібно робити розпірки у спідницях, – була хвора всю цю ніч.
Ніс увічливого чужоземця підійнявся на верхівку шишкоподібної залози її мозку і вчинив такий гармидер у головах чотирьох її поважних супутниць, що всю ніч ні на мить не могли вони стулити очей – в жодній частині тіла не вдалось їм зберегти спокій – словом, на ранок усі вони підвелися схожі на привидів.
Сповідниці третього ордену Святого Франциска – черниці гори Голготи – премонстранки – клюністки [188] – картезіанки і всі черниці орденів із суворим статутом, які лежали тієї ночі на вовняних ковдрах або на волосяницях; були ще в гіршому становищі, ніж абатиса Кведлінбурзька, – так вони всю ніч безперервно перевертались і метались, метались і перевертались із одного боку на інший – черниці деяких громад подряпали і покалічили себе до смерті – коли вони підвелися з ліжка, з них була живцем зідрана шкіра – кожна думала, що це святий Антоній обпалив їх для випробування своїм вогнем, – словом, жодна з них жодного разу не стулила очей за всю ніч, від вечерні до заутрені.
Черниці Святої Урсули вчинили розсудливіше – вони навіть і не пробували лягати в ліжко.
Страсбурзький декан, пребендарій, члени капітулу й молодші каноніки (врочисто зібравшись уранці для обговорення питання про коржі на маслі) дуже жаліли, що не наслідували приклад черниць Святої Урсули. – Завдяки гармидеру та безладу, що панували напередодні ввечері, булочники зовсім забули поставити тісто – в усьому Страсбурзі не можна було дістати до сніданку коржів на маслі – вся площа перед собором була в безперервному хвилюванні – такого приводу для безсоння та занепокоєння й такого завзятого розслідування причин цього занепокоєння в Страсбурзі не бувало відтоді, відколи Мартін Лютер перевернув своїм ученням усе це місто догори дном.
188
Гафен Слокенбергій має тут на увазі клюнійських бенедиктинок, орден яких засновано було 940 року клюнійським абатом Одо.