Абатиса Кведлінбурзька з чотирма своїми супутницями не була для цього перешкодою; бо величезний ніс чужоземця займав в уяві цих пані стільки ж місця, як і делікатне питання, заради якого вони приїхали, – справа з розпірками на спідницях, таким чином, затихло – словом, друкарі отримали наказ розібрати набір – усі суперечки припинилися.
Чотирикутна шапочка з шовковим пензликом угорі – проти горіхової шкаралупи – ви вже здогадалися, по який бік носа розташуються обидва університети.
– Це вище за розуміння, – вигукували богослови, що розташувалися по один бік.
– Це нижче за розуміння, – вигукували богослови, що розташувалися по інший бік.
– Догмат віри, – вигукував один.
– Нісенітниця, – говорив інший.
– Річ цілком можлива, – вигукував один.
– Річ неможлива, – говорив інший.
– Могутність Божа безмежна, – вигукували носаріани, – Бог усе може.
– Він не може нічого такого, – заперечували антиносаріани, – що містить у собі суперечність.
– Він може зробити матерію мислячою, – говорили носаріани.
– Так само, як ви можете зробити оксамитову шапочку зі свинячого вуха, – заперечували антиносаріани.
– Він може зробити так, щоб два та два дорівнювало п’яти, – заперечували папістські богослови. – Це брехня, – говорили їх супротивники. —
– Безмежна могутність є безмежна могутність, – говорили богослови, що захищали реальність носа. – Вона сягає тільки того, що можливо, – заперечували лютерани.
– Господи Боже, – вигукували папістські богослови, – він може, якщо визнає за потрібне, створити ніс величиною в соборну дзвіницю міста Страсбурга.
Але дзвіниця страсбурзького собору більша й вища за всі соборні дзвіниці, які можна побачити на світі, і антиносаріани заперечували, що людина, принаймні середнього зросту, може носити ніс завдовжки в п’ятсот сімдесят п’ять геометричних футів. – Папістські доктори присягалися, що це можливо. – Лютеранські доктори говорили: – Ні, – це неможливо.
Зараз же почався новий запеклий диспут – про протяжність і межі атрибутів Божих. – Диспут цей, натурально, привів тих, що сперечаються, до Фоми Аквіната,[197] а Фома Аквінат – до диявола.
У суперечці, що розгорілася, не було більше й мови про ніс чужоземця – він послугував лише фрегатом, на якому вони вийшли в затоку схоластичного богослов’я, – і мчали тепер на всіх парусах із попутним вітром.
Гарячність прямо пропорційна браку справжнього знання.
Суперечка про атрибути і т. д., замість того щоб охолодити уяву страсбуржців, навпаки, розпалила її в найвищій мірі. – Чим менше вони розуміли, тим у більшому були захваті. – Вони зазнали всіх мук незадоволеного бажання – коли побачили, що їх учені доктори, пергаментарії, міднолобарії, терпентарії – по один бік, – папістські доктори – по інший, подібно до Пантагрюеля і його супутників, які спорядилися на розшуки пляшки, попливли всією компанією і пропали з очей.
– Бідолашні страсбуржці залишилися на березі!
– Що тут було робити? – Зволікати не можна – гармидер зростав – безлад загальний – міські ворота відчинено навстіж. —
Нещасні страсбуржці! Хіба було на складах природи – хіба було в комірках ученості – хіба було у великому арсеналі випадковостей хоч одне знаряддя, яке залишилося б не застосованим для збудження вашої цікавості й розпалювання ваших пристрастей, хіба був хоч один засіб, яким не скористалася б рука долі, щоб пограти на ваших серцях? Я вмочаю перо в чорнило не для виправдання вашої поразки – а для того, щоб написати вам панегірик. Укажіть мені місто, настільки виснажене очікуванням, – яке, не слухаючи владних голосів релігії та природи, провівши без їжі, без питва, без сну й без молитов двадцять сім днів підряд, могло б витримати ще один день!
На двадцять восьмий день увічливий чужоземець обіцяв повернутися до Страсбурга.
197
Фома Аквінат –