Равік затис артерію і швидко дістав бинта з вузенької сумки невідкладної допомоги, яку він за звичкою носив із собою.
— Потримайте, — звелів він чоловікові, що стояв найближче до нього.
Чотири руки одночасно потяглися до сумки. Вона впала на пісок і відкрилася. Равік вихопив з неї ножиці й тампон і розрізав бинта.
Жінка не озивалася, навіть не кліпала очима. Вона лежала непорушно, вся напружена, як струна.
— Усе гаразд, матусю, — сказав Равік. — Усе гаразд.
Брус влучив їй у плече і в шию. Плече було розтрощене, ключиця зламана. Розбитий суглоб ніколи вже не згинатиметься.
— З лівою рукою все ясно, — сказав Равік і почав поволі обмацувати потилицю.
Шкіра на потилиці була здерта, але кістки й хрящі цілі. Далі він оглянув ногу й побачив, що ступня звихнута. Сірі панчохи, латані й перелатані, але не діряві, чорні підв'язки під коліньми — скільки разів він усе це бачив! Чорні черевики, теж латані й підбиті на носках, шнурки, зав’язані подвійним зашморгом.
— Хто-небудь викликав «швидку допомогу»? — спитав Равік.
— Здається, поліцай викликав, — нарешті відповів хтось.
Равік підвів голову.
— Поліцай? А де він?
— Там… Біля мертвого…
Равік устав.
— Ну, то добре.
Він хотів був піти, але тієї миті крізь натовп проштовхався поліцай — молодий чоловік із нотатником у руці. Він схвильовано слинив списаного олівця.
— Хвилинку, — сказав він і почав щось записувати.
— Тут усе гаразд, — мовив Равік.
— Хвилинку, пане.
— Я дуже поспішаю. В мене терміновий виклик.
— Хвилинку, пане. Ви лікар?
— Я перев’язав артерію, і все. Тепер вам треба тільки дочекатися «швидкої допомоги».
— Одну секунду, пане! Мені треба записати ваше прізвище. Ви ж бо свідок.
— Я не бачив, як сталося лихо. Надійшов пізніше.
— Однаково я повинен усе записати. Це дуже важкий випадок, пане.
— Бачу, — сказав Равік.
Поліцай спитав жінку, як її прізвище. Жінка не відповіла. Вона дивилася на поліцая непорушним поглядом і, мабуть, нічого не бачила. Той з надмірного запалу нахилився над нею. Равік озирнувся. Юрба оточила його стіною. Пробитися крізь неї було неможливо.
— Послухайте, — звернувся він до поліцая. — Я дуже поспішаю.
— Я чудово розумію вас, пане! Тим більше не треба вам ускладнювати справи. Я повинен усе записати. Ви свідок, а для нас це дуже важливо. Жінка може померти.
— Вона не помре.
— Хтозна. А, крім того, йдеться про відшкодування за каліцтво.
— Ви викликали «швидку допомогу»?
— Мій колега викликав. А тепер не заважайте мені, а то ми ще довше загаємось.
— Жінка помирає, а ви хочете піти, — докірливо сказав Равікові один із робітників.
— Вона й померла б, якби мене тут не виявилось.
— От бачите, — додав робітник без будь-якої логіки. — То ви таки повинні лишитися.
Клацнула засувка фотоапарата. Якийсь чоловік у капелюсі, зсунутому на лоба, усміхнувся.
— Не могли б ви ще раз нахилитися, наче перев'язуєте її? — спитав він Равіка.
— Ні, не міг би.
— Я з газети, — пояснив чоловік. — Ми вмістимо знімок із вашою адресою і повідомленням, що ви врятували цю жінку. Непогана реклама. Прошу, станьте сюди… Тут більше світла.
— Ідіть до біса! — вилаявся Равік. — Жінку треба негайно відвезти в лікарню. Ця пов’язка тимчасова, її довго не можна тримати. Краще подбайте, щоб нарешті приїхала «швидка допомога».
— Усьому свій час, пане, — втрутився поліцай. — Спершу треба скласти протокол.
— А той мертвий уже сказав тобі, як його звати? — спитав поліцая якийсь підліток.
— Та gueule! [12] — гримнув на нього поліцай і плюнув.
— Зробіть іще один знімок звідси, — попросив хтось фоторепортера.
— Навіщо?
— Хай буде видно, що жінка зайшла на загороджену частину тротуару. Вулицею взагалі не можна ходити. Он гляньте… — Чоловік показав на криво прибиту дощечку з написом: «Увага! Прохід заборонений!» — Зніміть так, щоб видно було напис. Нам це потрібно. Про відшкодування за каліцтво не може бути й мови.
— Я фотокореспондент, — заперечив чоловік у капелюсі.— І знімаю тільки те, що вважаю цікавим.
— А це хіба не цікаве? Що ж тоді цікаве? Вийде гарний знімок з написом на задньому плані.
— Напис не цікавий. Цікава подія.
— То запишіть це в протокол. — Чоловік торкнув поліцая за плече.
— А ви хто такий? — сердито спитав той.
— Я представник будівельної фірми.
— Дуже добре, — сказав поліцай. — То ви також залишитесь тут. Як вас звати? Повинні ж ви знати, яке ваше прізвище! — звернувся він до жінки.