Зараз ми всі говорили так, ніби щоранку збиралися подовгу купатися.
Джордж казав, що це так приємно — прокинутися на світанку в човні і, вдихаючи свіже вранішнє повітря, пірнути у прозору річку, Гарріс сказав, що немає нічого кращого, як поплавати перед сніданком, і що це неодмінно додає апетиту. Він наголосив, що йому — додає завжди. Джордж зауважив, що якщо це змусить Гарріса їсти більше, ніж зазвичай, то Джордж буде проти того, щоб Гарріс взагалі будь-коли купався.
Він сказав, що тягти проти течії човна з тією кількістю їжі, яка в такому разі необхідна Гаррісові, буде вкрай важкою справою.
Я не погодився з Джорджем і мовив, що буде значно приємніше, коли Гарріс буде з нами в човні чистим і свіжим, і задля цього я ладен тягти зайву сотню кілограмів харчів. Джордж пристав на мою думку і відмовився від своїх заперечень щодо купання Гарріса.
Зрештою ми дійшли згоди, що, аби не змушувати одне одного чекати, ми візьмемо три рушники.
З одягу Джордж запропонував узяти по два фланелевих костюми і сказав, що коли вони забрудняться, ми завжди зможемо випрати їх у річці. Ми запитали його, чи доводилось йому будь-коли прати в річці фланелевий костюм, на що він відповів:
— Сам я цього не робив, але я знаю таких, кому це доводилось робити. Вони казали, що це досить просто.
Нам із Гаррісом важко було уявити те, про що говорив Джордж, і як насправді троє пристойних молодих чоловіків, не маючи ні досвіду, ні бажання, зможуть самотужки якимось одним шматком мила випрати в Темзі свої сорочки і штани.
Пізніше, коли дійшло до справи, виявилося — хоча говорити про це було вже надто пізно, — що Джордж був жалюгідним брехуном і навіть гадки не мав, як це все робиться. Поглянули б ви на той одяг… але, як то кажуть у тих дешевих бульварних романчиках, не будемо випереджати події.
Джордж наполіг на тому, щоб набрати спідньої білизни і багато шкарпеток — на випадок якщо перекинеться човен і захочеться перевдягтися. Крім того — багато носових хустинок, щоб ними можна було витирати якісь речі, а також окрім капців по парі шкіряних черевиків, які також можуть нам знадобитися, якщо човен перевернеться.
РОЗДІЛ IV
Потім ми перейшли до обговорення продовольчого питання. Джордж сказав:
— Почнімо зі сніданку. (Джордж справді практичний.) Отже, для сніданку нам знадобиться сковорідка (Гарріс сказав, що вона не перетравлюється, але ми просто попросили його не бути віслюком, і Джордж продовжив), чайник, казан та спиртівка. Ніякого гасу, — значуще поглянув на нас Джордж, і ми з Гаррісом погодилися.
Якось ми було взяли гасницю, після того сказали собі, що «більше ніколи в житті». Увесь той тиждень ми ніби жили в гасовій крамниці. Він просочується скрізь. Мені ніколи не доводилося бачити, як просочується гас. Ми тримали його спереду човна, але звідти він протік аж до правилки. Весь човен і все, що було в човні і траплялось йому на шляху, просякло гасом. Ним залило всю річку, весь мальовничий пейзаж і зіпсувало атмосферу. Хоч би звідки не дмухав вітер, чи то з заходу, чи то зі сходу, з півночі чи з півдня, відчувався тільки гас. Нам здавалося, що якби він прилетів навіть із самої Арктики, чи десь із піщаних пустель, все одно він буде наскрізь просякнутий запахом гасу.
Гасом залило і спаскудило захід сонця, а місяць ним просто просмердівся.
Ми спробували позбутися від нього в Марлоу. Ми залишили човна біля мосту і пішли до міста, щоб утекти від нього, але він переслідував нас скрізь. Усе місто було наповнене гасом. Ми проходили через кладовище, і нам здавалося, що люди на ньому поховані в гасі. На Гай-Стріт так тхнуло гасом, що ми дивувалися, як люди можуть там жити. Миля за милею ми йшли дорогою в напрямку до Бірмінгема, але не допомагало нічого. Вся країна занурилась у гас.
Наприкінці тої мандрівки, десь опівночі, ми зупинилися біля розбитого дуба в якомусь віддаленому полі і присяглися (протягом цілого тижня ми тільки те й робили, що лаяли той гас звичайною, як це роблять прості пересічні люди, лайкою — цього разу це було щось нечуване) — присяглися ніколи більше не брати з собою в човен гасу, хіба що на випадок якоїсь недуги.