Врешті-решт намет якось встановлено, і ви переносите з човна усі речі. Спроби розпалити вогонь виявляються марними, ви запалюєте спиртівку і розсаджуєтесь довкола неї.
Основна складова всіх страв на вечерю — дощова вода. Хліб — на дві третіх із неї, з печінкового пирога вона аж тече, а варення, масло, сіль та кава взагалі перемішалися в ній, і зробилася юшка.
Після вечері ви бачите, що тютюн намок і палити нічого. На щастя, у вас є пляшка з якоюсь мікстурою, яка, коли вжити її у відповідній кількості, додає настрою і дурманить розум, тож жага до життя прокидається у вас із новою силою. Достатньою для того, щоб ви зрозуміли, що час лягати спати.
Уві сні привиджується, що вам на груди раптом всідається слон, вивергається вулкан, і вас поглинає морська безодня (слон і далі мирно спить собі у вас на грудях). Ви прокидаєтеся з думкою, що сталося щось жахливе. Спочатку ви думаєте, що настав кінець світу, але переконуєте себе в тому, що цього не може бути, — скоріш за все на вас напали злодії чи розбійники або спалахнула пожежа. Свою думку ви висловлюєте у звичайний спосіб. Але сподіватися на допомогу даремно, і ви відчуваєте, що вас гамселить і давить багатотисячний натовп.
Схоже на те, що у скрутному становищі не тільки ви. Ви чуєте чиїсь слабкі крики, які долинають десь ізнизу, з-під вашого ліжка. Для себе ви вирішуєте, що просто так ви їм не дістанетесь. Ви несамовито захищаєтесь: із войовничими криками посилаєте удари направо й наліво, руками і ногами. Аж раптом усі розступаються, і ваша голова опиняється на свіжому повітрі. За два фути від вас ви помічаєте нечіткі обриси напівроздягненого лиходія, який збирається вас убити. Ви приготувалися до бою з ним не на життя, а на смерть, і коли він починає нахилятися над вами, ви впізнаєте в ньому Джима.
— О-о, невже це ти? — говорить він, упізнавши вас.
— Я, — відповідаєте ви, протираючи очі. — Що сталося?
— Здається, клятий намет здуло, — говорить він.
— А де Білл?
І ви обидва починаєте, надриваючи горлянки, гукати Білла. Земля під вами то здіймається, то провалюється, і звідкись з-під уламків приглушений голос, який ви чули раніше, відповідає:
— Злізь із моєї голови!
З неймовірними зусиллями звідкілясь знизу виборсується Білл, увесь брудний, пом'ятий і потоптаний. І чомусь дуже розлючений — вочевидь, він твердо переконаний, що з ним це зробили навмисно.
Через сильну застуду, яку ви підхопили вночі, зранку у вас пропадає голос. Ви ладні роздерти все на світі. Під час сніданку ви тільки те й робите, що захриплим шепотом гарикаєтеся між собою.
Тому ми вирішили, що в хорошу погоду спатимемо просто неба, а коли дощ чи захочеться щось трохи змінити, як пристойні люди, будемо зупинятися в готелях, заїжджих дворах або винайматимемо номери при якихось трактирах.
Монморенсі наше рішення досить-таки сподобалося. Романтична самотність йому була не до душі. Йому б побільше галасу, і що забава простіша, то кумеднішим він бував. Поглянувши на Монморенсі, можна подумати, що то ангел спустився з небес, який чомусь відмовився від людської подоби і втілився в невеличкому фокстер'єрі. Здавалося, щоразу, коли він гавкає, можна почути щось на зразок: «який — порочний — цей — світ — і — як — я — хотів — би — щось — зробити — щоб — він — став — кращим!». У побожних старих леді та джентльменів від самого його вигляду на очах виступають сльози.
Коли Монморенсі уперше прийшов до мене і став жити за мій кошт, я навіть не думав, що він так довго буде зі мною. Я сидів і дивився на нього (а він сидів на своєму килимкові і дивився на мене), розмірковуючи: «Цей пес довго не протягне. Крім колісниці, яка відвезе його на небеса, його нічого більше не чекає».
Та коли я заплатив за десяток курчат, яким він перегриз горлянку; коли я за шкірку витяг його зі сто чотирнадцятої вуличної сутички, і при цьому він ще й огризався і впирався; коли розлючена особа жіночої статі принесла мені свого розірваного ним кота і обізвала мене душогубом; коли мій сусід подав на мене в суд, за те що, закрившись у своїй майстерні, він боявся навіть свого носа висунути за двері, бо величезний лютий пес протягом двох годин холодної ночі не випускав його звідти, і він змушений був кликати мене, щоб я звільнив його; коли якийсь садівник, якого я не знаю, виграв тридцять шилінгів, угадавши, скільки щурів зловить Монморенсі за якийсь там час, я почав думати, що йому все-таки дозволили залишитися на землі надовше.