— Ну, що ж, — промовив Гарріс, протягуючи руку до свого келиха. — Наша чудова подорож скінчилася, і я усім серцем вдячний за неї нашій старій добрій Темзі. Все ж таки мені видається, що ми добре вчинили, що вчасно звідти шмигнули. Ну, за здоров’я трьох чоловіків, які успішно вибралися з човна!
І Монморансі, який стояв на задніх лапах біля вікна та теж вдивлявся у темряву, коротко гавкнув на знак згоди.