Однак щойно увійшовши в заклад міс Гамільтон, він одразу почав втрачати свою sang-froid[67]. Опинившись в оточенні оголених жінок, він перелякано глипнув на мене. «Вибери собі якусь, — мовив я. — Будь-яка до твоїх послуг». Він був такий приголомшений, що заледве міг звести на них погляд. «Зроби це за мене», — пробурмотів він, залившись рясним рум’янцем. Я байдуже окинув їх оком і обрав молоду пухкеньку дівку, яка видавалася мені найбільш розквітлою. Ми сіли в залі, чекаючи на напої. Мадам поцікавилася, чому я також не обрав собі дівку. «Так, обери й собі якусь, — сказав молодий індус. — Я не хочу бути з нею наодинці». Тож дівок завели знову, і я обрав одну для себе, доволі високу, струнку, з меланхолійними очима. Нас лишили в залі вчотирьох. Невдовзі мій молодий Ґанді нахилився й щось прошепотів мені на вухо. «Звісно, якщо вона подобається тобі більше — бери її», — відказав я, а тоді доволі незграбно й присоромлено пояснив дівкам, що ми хотіли б помінятися. Я одразу зрозумів, що ми вчинили faux pas[68], однак тепер мій юний друг розвеселився, і в ньому прокинулася розпуста, тож не лишалося іншого вибору, окрім як швидко піднятися нагору й довести справу до кінця.
Ми зайняли суміжні кімнати, поєднані дверима. Гадаю, мій товариш мав на думці помінятися ще раз, коли вдовольнить свій гострий нестерпний голод. Хай там як, але щойно дівки вийшли, щоб приготуватися, я почув, як він стукає у двері. «Перепрошую, а де тут туалет?» — запитав він. Не підозрюючи, що це щось серйозне, я порадив йому скористатися bidet. Тут повернулися дівки з рушниками в руках. З кімнати поруч до мене долинув його сміх.
Надягаючи штани, я раптом чую в сусідній кімнаті якийсь рейвах. Дівка виштовхує його геть, називаючи свинею, паскудним виродком. Я й уявити собі не можу, що він зробив, аби викликати таке обурення. Я стою однією ногою в брюках, уважно прислухаючись. Він намагається щось пояснити їй англійською, дедалі більше підвищуючи голос, доки не переходить на крик.
Я чую, як грюкають двері, а наступної миті в мою кімнату вривається мадам із червоною, мов буряк, пикою, оскаженіло вимахуючи руками. «Ви мали б посоромитися, — верещить вона, — приводити такого чоловіка в мій заклад! Він же — варвар… він же — свиня… він же!..» А позаду неї у дверях стоїть мій товариш із виразом цілковитої розгубленості на обличчі. «Що ти наробив?» — запитую я.
«Що він наробив? — скрикує мадам. — Я вам покажу… Ходіть сюди!» І схопивши мене за руку, тягне в сусідню кімнату. «Ось! Ось!» — верещить вона, вказуючи на bidet.
— Давай забиратися звідси, — говорить індус.
— Заждіть, ви не можете після такого просто так піти.
Мадам стоїть біля bidet, шаленіючи й бризкаючи навколо слиною. Дівки з рушниками в руках також нікуди не йдуть. Ми всі п’ятеро стоїмо й дивимося на bidet. А там у воді плавають два величезні кавалки лайна. Мадам нахиляється й накриває їх рушником. «Жах! Який жах! — завиває вона. — Ще ніколи такого не бачила! Свиня! Паскудна свиня!»
Індус дивиться на мене з докором. «Треба було мене попередити! — каже він. — Я ж не знав, що воно не зіллється. Я спитав тебе, куди сходити, і ти сказав мені скористатися цим». Він ледь не плаче.
Зрештою мадам відводить мене вбік. Тепер вона вже трохи охолола. Врешті-решт, трапилася помилка. Можливо, джентльмен не проти спустися і ще раз замовити для дівчат напої. Для них це був справдешній шок. Вони до такого не звикли. А якщо добрий джентльмен буде ще й таким люб’язним і не забуде про femme de chambre… Це не надто приємно для femme de chambre — така неприємність, така жахлива неприємність. Вона знизує плечима й підморгує. Печальна випадковість. А все ж таки випадковість. Якщо джентльмен зачекає, за кілька хвилин офіціантка принесе напої. Чи бажає джентльмен скуштувати шампанського? Так?
— Я хочу звідси піти, — слабким голосом каже індус.
— Не переймайтеся так через це, — відказує мадам. — Усе вже минуло. Помилки іноді трапляються. Наступного разу спитаєте, де туалет.
Вона продовжує розповідати про туалети — здається, тут їх по-одному на кожен поверх. І по ванній кімнаті також.
— Серед моїх клієнтів багато англійців, — каже вона. — Всі вони — джентльмени. А цей джентльмен — індус? Чудові люди, ці індуси. Такі розумні. Такі вродливі.
Коли ми виходимо на вулицю, чарівний молодий джентльмен ледь не схлипує. Тепер він шкодує, що придбав вельветовий костюм, тростину та авторучки. Він говорить про свої вісім клятв, контролювання бажань тощо. Під час походу до Данді навіть морозиво було заборонене. Він розповідає мені про прядку — про те, як маленька групка сатьяґрахів наслідувала набожність свого гуру. Він із гордістю розказує, як ішов поруч із гуру і спілкувався з ним. Мені вже починає здаватися, що біля мене — один із дванадцяти апостолів.