— А тоді вона каже мені: «Але послухай, милий, чому ти такий упевнений, що я тобі не набридну?»
Тут я вибухаю сміхом. Як на мене, це звучить безглуздо, я просто не можу себе спинити.
— А ти?
— А що ти думаєш я міг їй сказати? Сказав: «Як ти взагалі комусь можеш набриднути?»
І тоді він описує мені те, що трапилося потім: як він нахилився й поцілував її груди, і як після того, як він їх палко обцілував, запхав їх знову в корсаж, чи як там ці штуки називаються. А тоді вони випили ще coupe[71] шампанського.
Десь опівночі garçon приніс пиво та сендвічі — сендвічі з ікрою. І протягом усього цього часу, зізнається він, він так хотів відлити, що ледь очі на лоб не вилізли. Один раз у нього встав, але ненадовго. І весь цей час його сечовий міхур ладен був вибухнути, однак він, цей милий куций хрін, вирішив, що ситуація вимагає делікатності.
О пів на другу вона пропонує викликати автомобіль і поїхати в Булонський Ліс. У нього ж у голові лише одна думка: як відлити? «Я кохаю тебе… я тебе обожнюю, — говорить він їй. — Я поїду з тобою куди скажеш — у Стамбул, у Сінгапур, у Гонолулу. Але зараз я мушу йти…уже пізно».
Він розповідає все це мені в маленькій брудній кімнатці, яку заливає сонце, а за вікном, мов скажені, щебечуть пташки. Я й досі не дізнався, гарна вона чи ні. Він і сам не знає, цей імбецил. Думає, що радше ні. У кімнаті було темно, та й зрештою були ще шампанське і розхитані нерви.
— Але щось же ти маєш про неї знати — якщо лиш усе це не срана брехня!
— Хвилиночку, — каже він. — Зажди… дай-но подумати! Ні, вона була негарна. Тепер я в цьому впевнений. На лоба їй спадало пасмо сивого волосся… Це я пам’ятаю. Але це ще не так погано — я майже забув про це, сам бачиш. Ні, причина — в її руках — вони були худі… худі й драглисті.
Він починає метушливо походжати вперед-назад. Зненацька зупиняється мов укопаний.
— Якби ж вона була бодай на десять років молодшою! — скрикує він. — Якби вона була на десять років молодшою, можливо, я й заплющив би очі на те сиве пасмо… і навіть на драглисті руки. Але вона занадто стара. Розумієш, у такої пизди на рахунку кожен рік. Наступного року вона буде старшою не на рік — вона буде старшою на десять. Мине ще рік, і вона постаріє на двадцять. А я ж щоразу видаватимуся ще молодшим — принаймні наступні п’ять років…
— Але як усе закінчилося? — уриваю його я.
— Оце й усе… ніяк не закінчилося. Я пообіцяв побачитися з нею у вівторок близько п’ятої. І це погано, розумієш?! У неї на обличчі зморшки, які за денного світла виглядатимуть набагато жахливіше. Підозрюю, вона хоче, щоб у вівторок я її виїбав. Трахатися вдень — із такими пиздами так не роблять. Тим паче в такому готелі. Я б радше зробив це у вільний вечір… але у вівторок в мене не вихідний. І це ще не все. Я пообіцяв написати їй до того часу листа. Як я тепер писатиму їй листа? Мені немає що їй сказати… От лайно! Якби ж вона була бодай на десять років молодшою. Гадаєш, мені варто з нею поїхати… на Борнео чи куди там вона хоче мене повезти? Що я там робитиму з такою багатою пиздою? Стріляти я не вмію. Я взагалі боюся зброї й усього, що з нею пов’язане. До того ж вона хотітиме, щоб я трахав її щодня й щоночі… і не буде нічого, окрім нескінченного полювання й трахання… я на таке не здатен!
— Можливо, все складеться не так погано, як ти думаєш. Вона купуватиме тобі краватки й таке інше…
— А може, ти поїдеш із нами, га? Я їй усе про тебе розповів…
— Ти сказав їй, що я бідний? Сказав, що мені потрібно багато речей?
— Я усе їй розповів. Бляха, та все було б чудово, якби вона була бодай на кілька років молодшою. Сказала, що їй за сорок. Це означає п’ятдесят, а то й шістдесят. Це те саме, що трахати власну матір… я на таке не здатен… це неможливо.
— Але мало ж у ній бути щось привабливе… ти ж сказав, що цілував їй груди.
— Ну цілував груди, то й що? До того ж там було темно, кажу тобі.
Коли він надягає штани, з них відвалюється ґудзик.
— Ти лиш поглянь на це. Сраний костюм розпадається на дрантя. Я його вже сім років ношу… І навіть його не купував. Колись це був хороший костюм, але тепер він тхне. А ця пизда купувала б мені костюми й усе, що мені сподобалося б. Але саме цього я й не хочу, не хочу, щоб жінка заради мене розкошелювалася. Ніколи такого не робив. Це була твоя ідея. Я краще житиму сам. Бляха, це ж хороша кімната, хіба ні? Хіба з нею щось негаразд? Вона набагато краща за її кімнату, чорт забирай, хіба ні? Мені не подобається той її дорогий готель. Від таких готелів мене верне. Я їй так і сказав. Вона ж сказала, що їй байдуже, де жити… сказала, що приїде й житиме тут зі мною, якщо я цього захочу. Можеш собі уявити, як вона перебереться сюди зі своїми валізами, коробками для капелюхів і всім тим лайном, яке вона постійно за собою возить? У неї забагато речей: забагато суконь, усіляких пляшечок і всього такого. Її кімната схожа на лікарняну. Якщо вона подряпає пальчик, це серйозно. До того ж вона хоче, щоб їй робили масаж, її волосся має бути завитим, вона повинна їсти це й нізащо не їсти того. Слухай, Джо, усе було б гаразд, якби лиш вона була хоч трохи молодшою. Молодій пизді можна пробачити все. Молодій пизді взагалі не потрібні мізки. Без мізків вони навіть кращі. Але старій пизді, як оця, навіть якщо вона й геніально розумна, навіть якщо вона — найчарівніша жінка у світі, нічого не допоможе. Молода пизда — це інвестиція; стара пизда — стовідсоткова втрата. Усе, на що вони здатні, — це купувати тобі речі. Але це не робить пухкішими їхні руки й не зволожує їх між ногами. Вона непогана, ця Ірен. Насправді, я навіть думаю, що вона тобі сподобалася б. З тобою ж усе по-іншому. Тобі не доведеться її трахати. Тому можеш дозволити собі її любити. Можливо, тобі й не сподобалися б усі ці сукні і пляшечки й усе інше, однак ти міг би виявити толерантність. Тобі не було б із нею нудно, в цьому я можу тебе запевнити. Можна навіть сказати, що з нею цікаво. Однак вона змарніла. Її груди досі принадні — але руки! Я сказав їй, що якось приведу тебе з собою. Я багато про тебе розповідав… Не знав, про що з нею говорити. Можливо, вона тобі й сподобається, особливо в одязі. Не знаю…