Зокрема я думаю про одного високого білявого хлопця, який доставляє велосипедом повідомлення з агенції «Авас». Він завжди дещо спізнюється на обід, завжди рясно пітніє, а його обличчя вкрите пилюкою. Зазвичай він заходить якось трохи незграбно, вітається з усіма, козирнувши двома пальцями, і прямує до раковини, розташованої просто між туалетом і кухнею. Витираючи обличчя, він швидко вивчає страви; якщо бачить на прилавку гарний стейк, то бере його й обнюхує або ж занурює в казан черпак і куштує суп. Він нагадує хорошого гончака, його ніс завжди щось винюхує. Закінчивши з приготуваннями, посцявши й люто прочистивши носа, він безтурботно підходить до своєї дівки і з вихльостом її цілує, водночас лагідно плескаючи по дупі. У неї, цієї дівки, завжди бездоганний вигляд, коли б я її не побачив, — навіть о третій ранку, після нічної зміни. Вона виглядає так, немов щойно вийшла з турецької бані. Приємно дивитися на таких здорових тварин, бачити таку невимушеність, таку взаємну прихильність, такий апетит, як у них. Зараз я говорю про вечерю, коли вона трошки перехоплює перед тим, як взятися за свої обов’язки. Невдовзі вона буде змушена полишити свого великого білявого звіра, всістися десь на бульварі й посьорбувати там свій digestif[86]. Якщо її робота марудна, втомлива або й виснажлива, то з її вигляду цього не скажеш. Коли прибуває її великий білявий товариш, голодний мов вовк, вона обіймає його і спрагло цілує — очі, носа, щоки, волосся, потилицю… Вона поцілувала б його і в дупу, якби це можна було робити на людях. Вона йому вдячна, це одразу видно. Вона не раб, що горбатиться весь день заради зарплатні. Під час їжі вона повсякчас нестримно сміється. Можна подумати, що її не діймає й найменша турбота. І час від часу, як вияв ніжності, вона дає йому гучного ляпаса — від такого удару коректор закрутився би дзиґою.
Здається, вони не помічають нічого, окрім себе та їжі, яку поглинають немов лопатами. Така бездоганна задоволеність, така гармонія, таке взаєморозуміння — Ван Норден аж біситься, спостерігаючи за ними. Особливо коли вона залазить рукою йому в ширіньку й пестить його, на що той зазвичай у відповідь хапає її за цицьку й грайливо стискає.
Є ще одна пара, яка переважно приходить цієї самої пори, вони поводяться точнісінько мов подружжя. Вони сваряться й виставляють напоказ свої незгоди, а тоді, коли вже зіпсують настрій собі й усім присутнім, після погроз, лайки, докорів та звинувачень починають голубити одне одного й воркувати, мов пара горлиць. Люсьєн, як він її називає, — кремезна платинова білявка з жорстким непривітним характером. У неї повна нижня губа, яку вона злісно покусує, коли втрачає самоконтроль. І холодні очі-намистинки вицвілого синьо-зеленого кольору, від погляду яких він вкривається потом. Проте насправді вона добросерда, ця Люсьєн, попри профіль кондора, який демонструє нам, коли починається сварка. В її сумочці завжди повно грошей, і якщо вона поводиться з ними обережно, то лише тому, що не хоче потурати його шкідливим звичкам. У нього слабкий характер, якщо, звісно, брати на віру тиради Люсьєн. Він завиграшки витратить п’ятдесят франків за вечір, доки чекає на закінчення її зміни. Коли офіціантка підходить, щоб записати замовлення, у нього немає апетиту. «Ах, ти знову неголодний! — ричить Люсьєн. — Ух! Мабуть, чекав на мене на Фобур-Монмартрі. Сподіваюся, ти добре розважився, доки я гарувала заради тебе, мов рабиня. Говори, імбециле, де був?»
Коли вона отак спалахує, коли розлючується, він кидає на неї боязкий погляд, а тоді, немов вирішивши, що найкраще буде помовчати, опускає голову й крутить в руках серветку. Але цей незначний жест, який вона так добре знає і з якого, звісно, таємно радіє, оскільки тепер уже точно переконалася в його провині, роз’ятрює Люсьєн іще більше. «Говори, імбециле!» — верещить вона. І боязким писклявим голоском він пояснює їй, що дуже зголоднів, поки чекав на неї, тож йому довелося зупинитися, щоб з’їсти сендвіч і випити бокал пива. Цього виявилося достатньо, щоб перебити апетит, — він говорить стражденно, хоча одразу видно, що їжа його зараз хвилює найменше. «Але, — він намагається говорити переконливіше й вичавлює з себе, — я весь цей час чекав на тебе».