— Саме так! — скрикнула вона, однак водночас схопила мене за рукав. — Ecoute, chéri… sois raisonnable![108]
Щойно я це почув, до мене повернулася впевненість. Я зрозумів, що потрібно лиш пообіцяти їй трохи накинути зверху, і все буде гаразд.
— Добре, — втомлено промовив я. — Я тебе не ображу, ось побачиш.
— Отже, ти мені збрехав? — запитала вона.
— Так, — усміхнувся я. — Я просто збрехав…
Я не встиг навіть одягнути капелюха, як вона вже викликала таксі. Я почув, як вона назвала адресу на бульварі Кліші. Та це дорожче, ніж зняти кімнату, подумав я. Ох, ну що ж, у нас ще є час… подивимося. Вже не пам’ятаю, як це почалося, утім невдовзі вона стала заливати мені про Анрі Бордо. (Я ще не бачив шльондру, яка б не чула про Анрі Бордо!) Але ця справді ним захоплювалася; тепер її мова звучала прекрасно, була такою ніжною, такою проникливою, що я навіть задумався, скільки ж їй дати. Мені здалося, що я почув, як вона сказала: Quand il n'y aura plus de temps[109]. Принаймні таке мені вчулося. У тодішньому своєму стані я готовий був віддати за цю фразу сотню франків. Мені стало цікаво, чи вона сама це вигадала, чи вичитала десь в Бордо. Врешті, не так і важливо. Однак ця фраза дуже добре пасувала до миті, коли під’їжджаєш до Монмартру. «Добривечір, матінко, — сказав я собі, — ми з вашою донькою подбаємо про вас, quand il n'y aura plus de temps!» До речі, вона ще й збиралася показати мені свій диплом, я це запам’ятав.
Щойно за нами зачинилися двері, вона вся аж затріпотіла. Мала вкрай спантеличений вигляд. Вона заламувала руки й ставала в пози Сари Бернар, була до того ж напівроздягнена й час від часу зупинялася, закликаючи мене також якомога швидше зняти з себе одяг і зробити те чи інше. Врешті-решт, коли вона роздяглася і з нічною сорочкою в руці почала шукати своє кімоно, я обійняв її і міцно притис до себе. Коли ж відпустив, на її обличчі з’явився стражденний вираз. «О Боже! О Боже! Я мушу спустися й поглянути, як там матір! — вигукнула вона. — Ти можеш скупатися, якщо хочеш, chéri. Ось тут! Я повернуся за кілька хвилин». Біля дверей я обійняв її ще раз. Я мав на собі лише спідню білизну, і в мене була страшенна ерекція. Дивно, але усі ці муки й хвилювання, уся ця скорбота й театральність тільки збудили мій апетит. Можливо, вона хотіла спуститися лише для того, щоб заспокоїти свого maquereau. У мене з’явилося відчуття, що тут відбувалося щось незвичне, що десь поряд розігрувалася трагедія, про яку я прочитаю в ранковій газеті. Я квапливо оглянув помешкання. Тут було дві кімнати й ванна — обставлені непогано. Досить кокетливо. На стіні висів її диплом — «перший клас», так зазвичай на них писали. А ще на столику стояла фотографія дитини, маленької дівчинки з прекрасними кучерями. Я відкрутив воду у ванній, але незабаром передумав. Якщо раптом щось трапиться, і мене знайдуть у ванній… від такої ідеї я був не в захваті. Я походжав туди-сюди, із кожною хвилиною відчуваючи дедалі більше занепокоєння.
Коли вона повернулася, то мала ще засмученіший вигляд, ніж раніше. «Вона помре… вона помре!» — не припиняла голосити моя нова знайома. Якоїсь миті я вже був готовий піти. Як до біса можна залазити на жінку, коли поверхом нижче помирає її матір, можливо, просто під вами? Я обійняв її, частково зі співчуття, а частково тому, що й досі мав намір отримати те, задля чого сюди прийшов. Поки ми так стояли, вона, немов у розпачі, пробурмотіла, що їй потрібні гроші, які я їй пообіцяв. Для maman[110]. Чорт, мені не вистачило духу сперечатися про кілька франків у такий момент. Я підійшов до стільця, на якому лежав мій одяг, і вийняв із нагрудної кишені сотню франків, завбачливо повернувшись до неї спиною. Аби ще більше перестрахуватися, я переклав свої брюки на той бік ліжка, на якому, як я розумів, я спатиму. Сотня франків її не зовсім задовольнила, проте з того, як слабко вона опиралася, я зрозумів, що загалом їй цього достатньо. А тоді з приголомшливою жвавістю вона скинула з себе кімоно й заскочила в ліжко. Щойно я схопив її й притис до себе, вона простягнула руку й вимкнула світло. Вона пристрасно мене обіймала й стогнала, як стогнуть усі французькі пизди, коли опиняються з тобою в ліжку. Своїми безглуздими витівками вона мене дико розпалила; вимикати світло — це було для мене щось нове… здавалося, що в нас усе по-справжньому. Однак водночас я поставився до цього з підозрою, тому щойно отримав таку нагоду, то простяг руку, щоб перевірити, чи мої штани досі на стільці.