Він говорив про неї з захопленням, мов дитя, яке щойно знайшло собі нову іграшку.
— Вона володіє п’ятьма мовами! — казав він, вочевидь, перебуваючи в захваті від такого досягнення.
— Non[116], чотирма! — одразу виправила вона.
— Що ж, тоді чотирма… В будь-якому разі вона збіса розумна дівчина. Ти маєш з нею поспілкуватися.
Принцеса нервувала — вона чухала стегно й терла носа. «Чому він одразу почав застеляти ліжко? — різко спитала вона мене. — Невже він хоче так мене звабити? Він — велика дитина. І поводиться просто ганебно. Я запросила його в російський ресторан, а він танцював там, мов негр». Вона повихляла своїм задком, щоб продемонструвати, як саме. «І забагато говорить. До того ж надто голосно. Та й говорить він нісенітниці». Вона походила кімнатою, розглядаючи картини та книжки, весь час високо тримаючи підборіддя, однак періодично почухуючись. Час від часу вона розверталася, мов лінкор, і демонструвала свої борти. Філлмор ходив за нею з пляшкою в одній руці та келихом в іншій. «Припини за мною так ходити! — вигукнула вона. — І невже в тебе немає жодної іншої випивки? Не можеш принести пляшку шампанського? Мені потрібно трохи шампанського. Мої нерви! Мої нерви!»
Філлмор намагається прошепотіти мені на вухо кілька слів.
— Акторка… кінозірка… якийсь хлопець кинув її, і вона не може цього пережити… Я збираюся її споїти…
— В такому разі я вшиваюся, — саме спробував сказати я, коли принцеса перебила нас криком.
— Чому ви там шепочетесь? — заверещала вона, тупнувши ногою. — Невже не знаєте, що це неввічливо? А ти, я думала, ти збираєшся мене кудись запросити? Мені треба сьогодні напитися, я ж тобі вже казала.
— Так, так, — відказав Філлмор, — за хвилину виходимо. Я просто хочу випити ще один келих.
— Ти — свиня! — загорлала вона. — Проте ти й хороший хлопчина. Лише занадто галасливий. У тебе — немає манер.
Вона розвернулася до мене.
— Чи можу я бути певною, що він добре поводитиметься? Я мушу сьогодні напитися, але не хочу, щоб він мене зганьбив. Можливо, я ще сюди повернуся. Хотіла би з вами порозмовляти. Ви здаєтеся більш інтелігентною людиною.
Коли вони вже виходили, принцеса сердечно потисла мені руку й пообіцяла якось завітати на вечерю «коли буде тверезою», як вона сказала.
— Гаразд! — відказав я. — Приводьте з собою ще якусь принцесу чи принаймні графиню. Ми змінюємо постіль щосуботи.
Десь о третій ранку завалюється Філлмор… один. Він виблискує вогнями, мов океанський лайнер, і шумить, немов сліпий зі своєю тріснутою тростиною. Стук, стук, стук, занедбаним провулком… «Я — одразу спати, — повідомляє він, проходячи повз мене. — Розкажу тобі про все завтра». Він заходить до своєї кімнати й відкидає ковдри. Я чую, як він стогне: «Яка жінка! Яка жінка!» За мить він знову на порозі, в капелюсі і з тріснутою тростиною в руці.
— Я знав, що щось таке трапиться. Вона божевільна!
Він якийсь час нишпорить на кухні, а тоді повертається до студії з пляшкою анжуйського. Я мушу підвестися й випити з ним по келиху.
Наскільки мені вдалося скласти його історію докупи, все почалося в «Рон-Пуен» на Єлисейьких Полях, куди він заскочив випити дорогою додому. Як і зазвичай, у такий час на terrasse було повно стерв’ятниць. Ця сиділа просто посеред проходу з купою підставок для випивки на столі; вона саме тихенько напивалася наодинці, коли зайшов Філлмор і зустрівся з нею поглядом. «Я п’яна, — захихотіла вона, — не бажаєш сісти?» А тоді, немов це була найприродніша річ у світі, вона одразу ж почала розводитися про свого кінорежисера, як він її відфутболив, як вона кинулася в Сену тощо, тощо. Вона вже не пригадувала, із якого саме моста стрибнула, пам’ятала лиш те, що коли її витягли з води, довкола зібрався цілий натовп. До того ж вона не розуміла, яка різниця, з якого моста вона стрибнула, — навіщо він про таке запитує? Вона істерично з цього реготала, а тоді раптом виявила бажання прогулятися — їй закортіло потанцювати. Помітивши, що він вагається, вона імпульсивно розкрила свою сумочку й дістала звідти стофранкову банкноту. Однак за мить, мабуть, вирішила, що сотні франків надовго не вистачить. «У тебе взагалі є які-небудь гроші?» — запитала вона. Ні, в кишені він мав небагато, проте вдома у нього була чекова книжка. Тож вони подалися за чековою книжкою і тут, звісно ж, нагодився я, саме тоді, коли він пояснював їй значення отого напису: «Нема лозписки, нема й солочки».
Дорогою до помешкання вони зайшли чогось перехопити в «Пуассон д’Ор», і свою їжу вона запила кількома чарками горілки. Там вона перебувала у своїй стихії, всі цілували їй руку й бурмотіли: «Принцесо, Принцесо». Хоч якою вона була п’яною, однак зберігала свою гідність. «Не крути так задом!» — примовляла вона під час танцю.