XIII. Що там бачиш і про що здогадуєшся
Сліпучий морок — ось що являє собою це незвичайне місце.
В цьому підземеллі відчувалося, як б'ється серце океану. Хилитання хвиль поза межами грота то піднімало, то опускало водяну габу всередині його з рівномірністю дихання. Беззвучно піднімалась та опадала ця величезна зелена діафрагма: здавалося, що тут дихає таємнича жива істота.
Вода була напрочуд прозорою, і Жільят то там, то там розрізняв на різних глибинах приступці, що сходили вниз, карнизи виступаючих скель, зелений колір яких ставав усе густішим. Деякі темні провали були, очевидно, бездонними.
Обабіч підводного портика нечітко окреслені, низькі, затягнуті пітьмою склепіння вказували на існування маленьких бічних гротів, розміщених нижче від головної печери і доступних, мабуть, тільки в пору найбільших відпливів. Над цими западинами нависали стелі, скошені під тупим кутом. Невеличкі піщані висипи кілька футів завширшки, створені напливами моря, заглиблювались у ці криві закапелки і там губилися.
Подекуди морські трави довжиною з сажень коливалися під водою, наче пасма волосся, що має на вітру. Неясно виднілися густі хащі водоростів.
Вся стіна печери, як у воді, так і над водою, знизу доверху, від невидимих глибин аж до склепіння, була заткана тією чудовою і настільки рідко доступною людському окові флорою, що її давні іспанські мореплавці назвали praderias del mar[133]. Густий мох усіх відтінків оливкового кольору покривав і водночас робив ще більш опуклими нарости на гранітних стінах. З усіх виступів звисали тонкі гофровані стрічки водоростей, які правлять рибалкам за барометр. Ледве відчутне дихання печери похитувало ці блискучі батоги.
Під цими рослинами ховалися і водночас виставляли себе напоказ рідкісні коштовності зі скриньки океану: ебурни, крилатки, мітри, шишаки, багряніш, трубороги, роговиди-вежки. Ковпачки морських качечок, схожі на малесенькі хижки, тулилися на скелях цілими поселеннями, по вулицях яких походжали хітони — ці водяні скарабеї. Валунам у грот пробратися було важко, тому тут знайшли собі сховище черепашкові. Вони, як справжні вельможі в писаних позументах, уникають зустрічі з грубою і темною черню — камінними кругляками. Де-не-де під водою випромінювали чарівне світло цілі юрмища черепашкових; там мерехтливо зливалися і голубінь, і перламутр, і зеленаве золото всіх відтінків морської води. На стінці гроту трохи вище лінії припливу незвичайна, прекрасна рослина тяглася бордюром над шпалерами з водоростей, ніби продовжуючи та увінчуючи їх. Ця волокниста, пишна, витка й плутана, майже чорна рослина скидалася на широку, темну облямівку, всіяну дрібними яскраво-синіми квітами. У воді квіти начеб спалахували, і здавалося, що то виблискують голубі жаринки. Над водою вони були просто квітами, під водою — сапфірами. Таким чином, піднімаючись і затоплюючи низ печери, обвитий цими рослинами, морська хвиля обсипала скелю самоцвітами.