— Буду. На прощання планета покаже екіпажеві “Лебедя” все найкраще і любиме. Вони хотіли подивитись і танець Чари на святі Полум’яних Чаш. Вона сама їде в центральний космопорт Ель Хомра. Зустрінемося там!
— Гаразд, Мвен Мас, любий!
Розділ XV
ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ
У Північній Африці, на південь од затоки Великий Сірт, простяглася величезна рівнина Ель Хомра. До послаблення пасатних кілець і зміни клімату тут була хамада — пустиня без травинки, вся закована в броню полірованого щебеню і трикутного каміння з червонуватим відтінком, від якого хамада і дістала свою назву — “червона”. Море сліпучого гарячого полум’я сонячного дня, море холодного вітру осінніми й зимовими ночами. Тепер від хамади лишився тільки вітер; він гнав твердою рівниною хвилі високої голубувато-сріблястої трави, переселеної сюди з степів Південної Африки. Посвист вітру і нахилена трава викликали в пам’яті невиразне почуття смутку і близькості степової природи до душі, немовби це вже зустрічалося в житті. Не раз і за різних обставин — у горі і в радості, в утраті і в знахідці.
Кожен відліт або приземлення зорельота лишали вигоріле, отруєне коло поперечником близько кілометра. Ці кола обгороджували червоного металевою сіткою, і вони стояли недоторканними протягом десяти років, що більше, ніж удвічі перевищувало тривалість розкладу вихлопів двигуна. Після посадки чи відправки корабля космопорт перекочовував на інше місце. Це накладало відбиток тимчасовості, недовговічності на устаткування і приміщення порту, зріднюючи його обслуговуючий персонал з стародавніми номадами Сахари, що кілька тисяч років кочували тут на горбатих тваринах з вигнутими шиями і мозолястими ногами, так званих верблюдах.
Планетоліт “Баріон” у свій тринадцятий рейс між будованим супутником і Землею доставив Дар Вітра в Арізонський степ, який лишився пустинею і після зміни клімату через накопичену в ґрунті радіоактивність. На світанку відкриття ядерної енергії в ЕРС тут робили безліч дослідів і проб нового виду техніки. Ще й досі ґрунт у цьому місці заражений продуктами радіоактивного розпаду — надто слабкими для того, щоб шкодити людині, але достатніми, щоб затримати ріст дерев і чагарників.
Дар Вітер втішався не тільки чарівністю Землі — голубим небом у платті нареченої з легких білих хмар, але й курним ґрунтом, рідесенькою і цупкою травою.
Іти твердою ходою по Землі під золотим сонцем, підставляючи обличчя сухому і свіжому вітрові! Тільки побувавши на грані космічних безодень, можна зрозуміти всю красу нашої планети, яку колись нерозумні предки називали “юдоллю горя і сліз”!
Гром Орм не затримав будівника — старий голова сам хотів провести зореліт.
Гром Орм і Дар Вітер прибули в Ель Хомру в день від’їзду експедиції.
З повітря Дар Вітер помітив на матовій сталево-сірій рівнині два гігантські дзеркала. Праве — майже коло, ліве — довгий, трохи загострений назад еліпс. Дзеркала були слідами недавніх зльотів кораблів тридцять восьмої зоряної експедиції.
Коло — зліт “Тинтажеля”, який вирушив на страшну зірку Т, навантажений громіздкими апаратами для правильної облоги спіралодиска з глибин космосу. Еліпс — слід “Аелли”, яка, піднімаючись значно пологіше, понесла велику групу вчених для розгадки змін матерії на білому карлику потрійної зірки Омікрон 2 Ерідана. Енергія двигунів проникла на півтора метра вглиб, і попіл, що лишився від кам’янистого ґрунту на місці її удару, був залитий в’язкою речовиною, щоб не розносив вітер. Треба було тільки перенести огорожі з місць давніх зльотів. Це зроблять після того, як вирушить “Лебідь”.
Ось і сам “Лебідь”, чавунно-сірий у тепловій броні, яка згорить під час пробивання атмосфери. Далі корабель полине, сяючи своєю обшивкою, що відбиває всі види радіації. Але ніхто не побачить його таким розкішним, крім роботів-астрономів, які стежитимуть за польотом. Ці автомати дадуть людям лише фотографію світної точки. На Землю повернеться корабель, покритий окалиною, з борознами і воронками від вибухів дрібних метеоритних часток. Але “Лебедя” не побачить ніхто з присутніх тут людей: їм не прожити сто сімдесят два роки, чекаючи повернення експедиції. Сто шістдесят вісім незалежних років подорожі і чотири роки дослідження на планетах, а для мандрівників усього близько вісімдесяти років.
Дар Вітру, з його родом занять, не дочекатися навіть прибуття “Лебедя” на планети зеленої зірки. Як і в минулі дні вагань, Дар Вітер захопився сміливою думкою Рен Боза і Мвена Маса. Хай дослід їх не вдався, хай це питання, що зачіпає фундамент космосу, ще далеке від розв’язання, хай воно виявиться помилковою фантазією. Ці безумці — гіганти творчої думки людства, бо навіть у запереченні їхньої теорії і досвіду знання людей надзвичайно збагатяться.
Дар Вітер, замислившись, мало не спіткнувся об сигнал зони безпеки, звернув і помітив біля підніжжя саморухомої вежі телепередачі знайому постать. Куйовдячи непокірне руде волосся і мружачи гострі очі, до нього прямував Рен Боз. Сітка тонких, ледве помітних шрамів вмінила обличчя фізика, зібравши його зморшками страждальницького напруження.
— Радий бачити вас здоровим, Рен!
— Ви мені дуже потрібні! — Рен Боз подав Дар Вітру маленькі руки, усіяні ластовинням.
— Що ви тут робите задовго до вильоту?
— Я проводжав “Аеллу” — для мене дуже важливі дані з гравітації такої важкої зірки. Узнав, що ви прийдете, і лишився…
Дар Вітер мовчав, чекаючи пояснень.
— Ви повертаєтеся на обсерваторію зовнішніх станцій на прохання Юнія Анта?
Дар Вітер кивнув.
— Ант останнім часом записав кілька нерозшифрованих прийомів по Кільцю…
— Щомісяця приймають повідомлення поза звичайним часом інформації. І момент увімкнення станцій пересувається на дві земні години. За рік перевірка проходить земну добу, за вісім років — усю стотисячну галактичної секунди. Так заповнюються пропуски в прийомі космосу. За останнє півріччя восьмирічного циклу почали надходити, безсумнівно, дуже далекі, незрозумілі нам повідомлення.
— Мене вони дуже цікавлять, і прошу взяти мене, аби допомагати вам у роботі.
— Краще допомагатиму вам я. Записи пам’ятних машин проглянемо разом.
— І Мвен Мас?
— Звичайно!
— Вітре, це чудово! Мені страшенно ніяково після злощасного досліду — я такий винний перед Радою!.. Але з вами мені легше, хоча ви і член Ради, і колишній завідуючий і не радили робити дослід…
— Мвен Мас теж член Ради.
Фізик подумав, щось пригадав і тихо засміявся.
— Мвен Мас — він… відчуває мої думки і намагається втілити їх у конкретність.
— Чи не в цьому втіленні ваша помилка? Рен Боз насупився і перевів розмову:
— Веда Конг теж прибуде сюди?
— Так, я жду її. Ви знаєте, що вона мало не загинула, досліджуючи печеру — склад стародавньої техніки, де виявились замкнутими стальні двері.
— Нічого не чув.
— А я забув, що ви так глибоко не цікавитесь історією, як Мвен Мас. Уся планета висловлює свої припущепня з приводу того, що може бути за дверима. Мільйони добровольців пропонують свою участь у розкопках. Веда вирішила передати питання в Академію Стохастики і Передбачення Майбутнього.
— А Евда Наль не приїде сюди?
— Ні, не зможе.
— Багато хто буде засмучений. Веда дуже любить Евду, а Чара просто віддана їй. Ви пам’ятаєте Чару?
— Це така… схожа на пантеру?..
Дар Вітер підняв руки, удавано обурюючись.
— Цінитель жіночої краси! А втім, я щоразу повторюю помилку, на яку страждали люди минулого, що нічогісінько не розуміли в законах психофізіології та спадковості. Завжди хочу бачити в інших усе таким, як я розумію і почуваю.
— Евда, як і всі на планеті, — не підтримав самопокаяння Рен Боз, — стежитиме за вильотом.
Фізик показав на ряди високих триніжок з камерами для білого, інфрачервоного і ультрафіолетового прийому, що півкільцем розмістилися навколо зорельота. Різні групи променів спектра в кольоровому зображенні змушували екран дихати справжнім теплом і життям так само, як обертонні діафрагми[26] знищували металічний відзвук у передачі голосу.
Дар Вітер подивився на північ, звідки, важко перевалюючись, сунули перевантажені людьми автоматичні електробуси. З першої машини вискочила і бігла, плутаючись у траві, Веда Конг. Вона з розгону кинулась на широкі груди Дар Вітра так, що її довгі, заплетені по боках голови і спущені коси злетіли йому на спину.
26
Обертонні діафрагми —