Евда Наль замовкла.
– Але як зумів це передати Карт Сан? – спитала Веда Конг. – Може, через зведені докупи вузькі брови, трошки нахилену вперед шию, відкриту беззахисну потилицю. Дивні очі, наповнені темною мудрістю древньої природи… І найдивніше – це одночасне відчуття безтурботної сили й тривожного знання.
– Шкода, я не бачив! – зітхнув Дар Вітер. – Доведеться їхати в Палац історії. Я бачу фарби картини, але якось не можу уявити позу дівчини.
– Позу? – зупинилась Евда Наль. – Ось вам «Дочка Гондвани»… – Вона скинула з плечей рушник, високо піднесла зігнуту праву руку, трохи відкинулась назад, напівобернувшись до Дар Вітра. Довга нога трохи піднялася, зробивши маленький крок і не закінчивши його, застигла, торкнувшись пальцями землі, і враз її гнучке тіло наче розквітло.
Всі зупинилися, не приховуючи захоплення.
– Евдо, я не уявляв собі!.. – вигукнув Дар Вітер. – Ви небезпечні, мов напіввитягнений з піхов кинджал.
– Вітре, знову невдалі компліменти! – розсміялася Веда. – Чому «напів», а не «зовсім»?
– Він має рацію, – усміхнулась Евда Наль, знову стаючи такою, як була досі. – Саме не зовсім. Наша нова знайома, незрівнянна Чарі Нанді – оце зовсім витягнений і блискучий кинджал, висловлюючись епічною мовою Дар Вітра.
– Не можу повірити, щоб хтось зрівнявся з вами! – пролунав за каменем хрипкуватий голос.
Евда Наль перша помітила руде підстрижене волосся й бліді блакитні очі, що дивилися на неї з таким захопленням, якого їй ще не доводилось бачити.
– Я Рен Боз! – соромливо сказав рудий чоловік, коли його невисока вузькоплеча постать з’явилася зза великого каменя.
– Ми шукали вас, – Веда взяла фізика за руку. – Оце Дар Вітер.
Рен Боз почервонів, від чого стало помітне ластовиння, що густо вкривало його обличчя й навіть шию.
– Я затримався нагорі. – Рен Боз показав на кам’янистий схил. – Там стародавня могила.
– В ній поховано знаменитого поета дуже давніх часів, – зауважила Веда.
– Там є вирізьблений напис, ось він. – Фізик розгорнув аркуш металу, провів по ньому короткою лінійкою, і на матовій поверхні виступили чотири ряди синіх значків.
– О, це європейські літери – письмові знаки, якими люди користувалися до запровадження всесвітнього лінійного алфавіту! Вони недоладної форми, успадкованої від ще давніших піктограм[33]. Але я знаю цю мову. Хвилинку уваги! – звеліла Веда.
Її супутники посідали на каменях.
Веда Конг почала читати:
Гаснуть у часі, в безмежжі зникають
Мрії, події, думки, кораблі…
Я ж у мандрівку мандрівок рушаю,
Взявши найкраще з видінь на Землі!..
– Це чудово! – Евда Наль звелася на коліна. – Сучасний поет не сказав би яскравіше про силу часу. Хотілось би Знати, яке з видінь Землі він вважає найкращим і поніс із собою в передсмертних думках?
Вдалині показався човен з прозорої пластмаси; в ньому сиділо двоє.
– Он Міїко і Шерліс, один з тутешніх механіків. Е ні, – виправилась Веда, – це сам Фріт Дон, керівник морської експедиції! До вечора, Вітре, вам треба лишитись утрьох, і я беру з собою Евду.
Обидві жінки побігли до легких хвиль і дружно попливли до острова. Човен повернув до них, але Веда замахала рукою, посилаючи його вперед. Рен Боз, непорушний, дивився вслід жінкам.
– Опам’ятайтеся, Рен, розпочнемо! – покликав його Мвен Мас, і фізик усміхнувся ніяково й лагідно.
Ділянка твердого піску між двома пасмами каміння перетворилась у наукову аудиторію. Рен Боз, озброївшись уламком черепашки, креслив і писав, стирав і знову креслив. Мвен Мас ствердно кивав на знак згоди або підбадьорював фізика уривчастими вигуками. Дар Вітер, упершись ліктями в коліна, змахнув з лоба піт, що виступив од намагання Зрозуміти, що йому кажуть. Нарешті рудий фізик замовк і, важко дихаючи, сів на піску.