– Правду кажучи, Рен Боз, – промовив Дар Вітер після тривалої мовчанки, – ви зробили величезне відкриття!
– Хіба я сам?.. Понад десять століть тому стародавній математик Гейзенберг висунув принцип невизначеності – неможливість точних визначень місця для дрібних часток. А справді неможливість стала можливістю, коли стали зрозумілими взаємопереходи, тобто репагулярне числення[34]. Приблизно в той самий час відкрили мезонну кільцеву хмару атомного ядра і стан переходу між нуклеоном[35] і цим кільцем, тобто підійшли впритул до поняття антитяжіння.
– Хай так, я не знавець біполярної математики[36], тим більше такого її розділу, як репагулярне числення, дослідження перешкод переходу. Але те, що ви зробили в тіньових функціях, – це принципово нове, хоч ми, звичайні люди, без математичного ясновидіння, ще й не досить його розуміємо. Але збагнути велич відкриття я можу. Одне тільки… – Дар Вітер запнувся.
– Що, що саме? – стривожився Мвен Мас.
– Як перенести це в експеримент? Мені здається, у нас немає можливості створити таке напруження електромагнітного поля.
– Щоб урівноважити гравітаційне поле і досягти стану переходу? – спитав Рен Боз.
– Так. А тоді простір за межами системи залишиться, як і до цього, поза нашим впливом.
– Це так. Але, як завжди в діалектиці, вихід треба шукати в протилежному. Якщо дістати антигравітаційну тінь не дискретно, а векторіально…
– Ого!.. Але як?
Рен Боз швидко накреслив три прямі лінії, вузький сектор і перетнув усе це частиною дуги великого радіуса.
– Це відомо ще до біполярної математики. Майже тисячу років тому її називали задачею чотирьох вимірів. Тоді ще були поширені уявлення про багатомірність простору – люди не знали тіньових властивостей тяжіння, намагалися проводити аналогію з магнітоелектричними полями і думали, що сингулярні точки[37] означають або зникнення матерії, або її перетворення в щось незбагненне. Як можна було уявити собі простір з таким знанням природи явищ? Але ж вони, наші предки, догадувалися – бачите, вони зрозуміли, що коли відстань, скажімо, від зірки А до центра Землі ось по цій лінії ОА становитиме двадцять квінтильйонів кілометрів, то до тієї ж зірки по вектору ОВ віддаль дорівнюватиме нулю… Практично не нулю, а величині, що наближається до нуля. І вони говорили, що час перетворюється в нуль, якщо швидкість руху дорівнює швидкості світла. Але ж кохлеарне числення[38] теж відкрито зовсім недавно!
– Спіральний рух знали тисячі років тому, – обережно втрутився Мвен Мас.
Рен Боз зневажливо відмахнувся:
– Рух, але не його закони! Так от, якщо поле тяжіння і електромагнітне поле – це дві сторони однієї й тієї самої властивості матерії, якщо простір є функція гравітації, то функція електромагнітного поля – антипростір. Перехід між ними дає векторіальну тіньову функцію нульпростору, що простою мовою зветься швидкість світла. І я вважаю за можливе одержати нульпростір у будьякому напрямку. Мвен Мас хоче на Епсилон Тукана, а мені однаково, аби провести експеримент. Аби провести експеримент! – повторив фізик і стомлено опустив короткі білясті вії.
– Для експерименту вам потрібні не тільки зовнішні станції і земна енергія, як казав Мвен, але й якась установка. Навряд чи вона проста і швидко здійсненна!
– Тут нам пощастило. Можна використати установку Кора Юлла поблизу Тібетської обсерваторії. Сто сімдесят років тому там провадились експерименти по дослідженню простору. Треба буде зробити невелике переустаткування, а добровольцівпомічників у будьякий час я матиму п’ять, десять, двадцять тисяч. Тількино покличеш, і вони візьмуть відпустки.
– У вас справді все передбачено. Лишається ще одне, але найсерйозніше – небезпека експерименту. Можуть бути зовсім несподівані наслідки – адже на підставі законів великих чисел ми не можемо провадити експеримент у малому масштабі. Відразу треба брати позаземний масштаб…
– Який же вчений злякається риску? – знизав плечима Рен Боз.
– Я не про особисте. Знаю, що тисячі з’являться, тількино виникне потреба в незвіданому небезпечному задумі. Але в експеримент включаються зовнішні станції, обсерваторії – все коло апаратів, що коштували людству гігантської праці. Апаратів, які відкрили вікно в космос, прилучили людство до життя, творчості, знань інших населених світів. Це вікно – величезне досягнення людства, і хіба ми – я, будьяка людина чи група людей – маємо право рискувати зачинити його хоча б на якийсь час? Мені хотілося б знати, чи є у вас почуття такого права і на чому воно ґрунтується?
34
Репагулярне числення –
36
Біполярна математика –
38
Кохлеарне числення –