Він прокинувся з відчуттям, що принадність світу втрачено. Веда далеко і буде далеко тепер, поки… Але ж він повинен їй допомогти, а не заплутувати справу!
Спіральний стовп наелектризованої прохолодної води ринув на нього у «ванній. Дар Вітер стояв під ним так довго, що аж змерз. Освіжившись, він підійшов до апарата ТВФ, роззчинив його дзеркальні дверцята і викликав найближчу станцію розподілу робіт. На екрані з’явилося молоде обличчя. Юнак упізнав Дар Вітра і привітав його з ледве помітним відтінком пошани, що вважалося ознакою витонченої ввічливості.
– Мені хотілося б працювати на важкій і тривалій роботі, – почав Дар Вітер, – пов’язаній з фізичною працею: наприклад, на антарктичних рудниках.
– Там усе зайнято, – в тоні юнака вчувався жаль, – зайнято і на родовищах Венери, Марса, навіть Меркурія. Ви знаєте, що туди, де важче, охоче йде молодь.
– Так, але я вже не можу себе зарахувати до цієї хорошої категорії… А що є зараз? Мені треба негайно.
– Потрібні люди на розробку алмазів у Середньому Сибіру, – поволі почав той, дивлячись на невидиму для Дар Вітра таблицю, – якщо ви хочете на гірські роботи. Крім того, є місця на океанських плотах – харчових заводах, на сонячній насосній станції в Тібеті, – але це вже легке. Інші місця – теж нічого особливо важкого.
Дар Вітер подякував інформаторові й попросив дати час подумати, а поки що не віддавати алмазних розробок.
Він вимкнув станцію розподілу і з’єднався з Будинком Сибіру – великим центром географічної інформації в цій країні. Його ТВФ увімкнули в пам’ятну машину найновіших записів, і перед Дар Вітром поволі попливли безмежні ліси. Заболочена й обрідна листяна тайга на вічно мерзлому ґрунті, що колись панувала тут, зникла, поступившись місцем височенним лісовим велетням – сибірським кедрам та американським секвойям, колись майже вимерлим. Велетенські червоні стовбури височіли чудовою огорожею навколо пагорбів, накритих бетонними шапками. Стальні труби десятиметрового діаметра виповзали зпід них і перегинались через вододіли до найближчих річок, повністю вбираючи їх у роззявлені пащі воронок. Глухо гуділи гігантські насоси. Сотні тисяч кубометрів води ринули в ними ж промиті глибини алмазоносних вулканічних труб, з ревом вирували, розмиваючи породу, і знову виливались назовні, залишаючи на ґратах промивних камер десятки тонн алмазів. У довгих, залитих світлом приміщеннях люди сиділи за рухливими циферблатами розбірних машин. Блискучі камінці потоком дрібних зерен сипались у калібровані отвори приймальних ящиків. Оператори насосних станцій безупинно стежили за покажчиками лічильних машин, які обчислювали опір породи, що безперервно змінювався, тиск і витрату води, заглиблення забою і викидання твердих часток. Дар Вітер подумав, що радісна картина залитих сонцем лісів зараз не для його настрою, і вимкнув Будинок Сибіру. Вмить пролунав викличний сигнал, і на екрані знову з’явився інформатор станції розподілу.
– Я хотів уточнити ваші наміри. Щойно одержано вимогу – звільнилось місце в підводних титанових рудниках на західному узбережжі Південної Америки. Це найважче з того, що є на сьогодні… Але туди треба прибути негайно!
Дар Вітер занепокоївся.
– Я не встигну пройти психофізичної перевірки на найближчій станції АПП – Академії Психофізіології Праці.
– За сумою щорічних випробувань, обов’язкових на вашій попередній роботі, для вас ця перевірка не потрібна.
– Надішліть повідомлення і дайте координати! – негайно озвався Дар Вітер.
– Західна вітка Спіральної Дороги, сімнадцяте південне відгалуження, станція 6Л, точка КМ40. Посилаю попередження.
Серйозне обличчя на екрані зникло. Дар Вітер зібрав усі дрібні речі, які належали йому особисто, вклав у шкатулку плівки з зображеннями й голосами близьких і найважливішими записами власних думок. Із стіни він зняв хроморефлексну репродукцію[50] стародавньої російської картини, із стола – бронзову статуетку артистки Белло Галь, схожої на Веду Конг. Усе це, разом з невеликою кількістю одягу, вмістилося в алюмінієвий ящик із кругами опуклих цифр та лінійних знаків на кришці. Дар Вітер набрав повідомлені йому координати, відкрив люк у стіні і штовхнув туди ящик. Він зник, підхоплений нескінченною стрічкою. Потім Дар Вітер оглянув свої кімнати. Уже багато віків на планеті не було якихось спеціальних прибиральників приміщень. Їхні функції виконував кожний мешканець, що було можливим тільки при абсолютній акуратності та дисциплінованості кожної людини, а також при ретельно продуманій системі влаштування житла і громадських будинків, з їхніми автоматами для очистки та продування.
50
Хроморефлексна репродукція –