— Розкажи щось.
— На мій погляд, уся ця магія складається із суміші християнства, буддизму та ісламу. Вони вважають, що світобудова має сім шарів. У кожному шарі сім стихій. Людина складається з фізічного, вітального, ефірного, астрального і ще якихось тіл. Вони думають, що можуть викликати духів, янголів, лікувати і таке інше. А ще вони можуть запалювати вогонь собі на тім’ячку. Ця вправа називається «Вогняна квітка», — Наталя посміхнулася. — Так і сидять з вогняною квіткою на голові.
— Натуральною? — зареготав Дейкало.
— Ні, звичайно, уявною. Там багато всілякого — ритуали, замовляння, благословіння. Вони багато чого взяли у Данила Андрєєва з його «Рози Світу». Хочеш, розповім одну з їхніх історій? Тільки розповідати треба «с вираженієм».
— Давай, — охоче погодився Авенір. — Розкажи мені страшну історію про магів.
Наталя підхопилася з крісла. Стала посеред кімнати, закотила очі, а руками заходилася робити паси на всі боки, притупуючи ногою.
Авенір розреготався, а Тимур сердито загавкав, вимагаючи припинити це, з його погляду, неподобство.
Давлячись від сміху, Наталя почала:
— Одному магу набридло знімати вроки, боротися з відьмами. Він сказав собі: адже це Місяць винен в існуванні всіх темних сил. А якщо Місяця не стане?… І він влаштував Місяцю чорну месу.
— А що це таке? — спитав, сміючись, Авенір.
— Не перебивай. Я все одно не знаю. Слухай далі. Він вклав у емоційний сплеск усю ненависть до Місяця, обурення і біль. Потім він зупинив внутрішній діалог…
— Господи! — зареготав Дейкало. — А це що таке? Де ти набралася такого?
Тимур загавкав ще дужче, стрибаючи навколо хазяйки. У квартирі стояв галас, якого сусіди не чули вже давно.
— Не заважай! — сміялася Наталя з Тимурового гавкоту.
— І що, Місяць зник? — запитав Авенір.
— Так. Раптом Місяця на небі не стало. У-у-у! Зробилося дуже темно і моторошно. У-у-у!
Тимур теж завив, підспівуючи хазяйці.
— Спочатку маг зрадів, а потім почав медитувати. Він думав кілька годин. І за цей час його гнів на Місяця минув. Маг зрозумів, що без протидії злих сутностей він не зможе розвиватися і вдосконалюватися далі на шляху добра. І тоді він вирішив повернути Місяць на небо. І Місяць знову з’явився над горизонтом. Маг зрозумів, що вищі сили допомагають йому пізнати таємниці Всесвіту… От така історія. Ти щось зрозумів?
— Зрозумів: кожне магічне опудало може знищити наш Місяць! Гарненька справа! — махнув рукою Авенір.
— Правильно! Начувайся! Вони вже близько! Чорні маги всіх країн, об’єднуйтесь!
— О Боже! — раптом Дейкало помітив годинник. — Я вже зараз маю бути на Майдані.
Він помчав до передпокою, схопив свою куртку з вішалки і вибіг за двері.
— А історія твоя зовсім не цікава! — гукнув він, стрімко збігаючи сходами.
— Невдячний ти слухач, — засміялася Наталя і причинила за ним двері.
Надвечір Авенір зустрівся з Русею у «Світлиці». Він вподобав цю кав’ярню, бо звідти, якщо вдасться набитися проводжати Русю, був якийсь шанс потрапити до неї додому.
Дочекавшись, поки їм принесуть каву, Авенір сказав:
— Тепер ми точно знаємо, що не помилилися. Ти задоволена?
Руся стенула плечима.
— Ми і раніше не сумнівалися.
— Але тепер ми маємо докази, чи не так?
Їх пригнічувала обстановка в кав’ярні.
Але не тому, що там було незатишно, а тому, що вони прагнули побути вдвох. По-перше, справа, яку вони обговорювали, була надто серйозною, а по-друге, їм просто хотілося побути на самоті.
Посидівши трохи у кав’ярні, вони зрозуміли, що розмова не клеїться, і рушили до Русі. Бона жила сама у затишній квартирі на Межигірській, в одному з тих сучасних будинків, які виросли на Подолі серед старовинних будівель в останні роки. То була не дуже нова і не дуже модернова, але дуже зручна квартира, з великим холом, стіни якого прикрашали полиці з книгами.
Авенір з Русею знову зварили каву і заходилися розмовляти.
Вони довго сиділи на кухні, не вмикаючи світла, і шепотілися, уявляючи собі хід подій. От пані Оліяр відвідує букмекерську контору на Рейтерській. Пан Артеменко бесідує з нею. Вона хвилюється, він заспокоює. Це він добре вміє, Авенір пересвідчився. Артеменко пояснює їй, що немає ніякого ризику. Вона сумнівається, бо боїться. Потім жінка іде додому, пообіцявши подумати. Вона обмірковує пропозицію. Можливо, зустрічається з пасербицею. Знову жахається — всі гроші дісталися цій нікчемі! Багато грошей. Томка навіть не розуміє, скільки грошей вона отримала. А коли зрозуміє, покличе всю ту наволоч, з якою тусується, і розтринькає гроші на них. Тринькати гроші вона вміє, їй тільки дай. І, подумавши, яке багатство пуститься по вітру, пані Оліяр знову вирушає до букмекерскої контори пана Артеменка. Тепер вони обговорюють умови. Пані Оліяр торгується щосили. Схоже, це вона добре вміє робити. Але ось, нарешті, вони домовилися про умови, підписали якийсь контракт. А що далі?