Герої Олеся Бердника в попередніх романах вже торкнулися краю Всесвіту, побували в Антисвіті. Тепер перед ними не край, а вершина Всесвіту, це вінець і апогей всієї семирічної октави розвитку Всесвіту, світ до якого всі вони колись досягнуть. Від золотих сонячних барв Олесь Бердник — художник переходить до найтонших фарб райдужного спектру. «На Планеті… Перлисто-блакитні світанки над темно-синіми сферами. Оксамитно-фіолетові ночі осяяні зорепадом фосфоричних птахів і метеликів. Ніжні лазурні дерева з плакучими вітами, які перед сходом Світила співають ледве чутну мелодію пробудження».
Людину яка вміє так бачити і так описувати світ Царства Небесного в релігійних суспільствах нарекли б пророком або б віщим поетом — обранцем Божим. Цей поетично-художній стиль нагадує стиль таких титанів світової літератури як Мільтон, Данте, Гомер або біблійні пророки. В культурах, чий золотий вік духовності позаду, але які зберегли ще частково духовну і інтелектуальну національну еліту, автора такого рівня як Олесь Бердник перевидавали б кожний рік стотисячними тиражами і створювали б товариства і інститути по вивченню якщо не духовної, так творчої спадщини. Таке ставлення до Гете і Вагнера в Німеччині, до Даниїла Андрєєва і Толстого в Росії, їх вже погано розуміють, їхній рівень зависокий для сучасної повсякденності, але усвідомлюють, що престиж нації вимагає ушановувати такого Генія, пошана до нього підніме й інших національних митців і творців, саме пошанування і рекламування такого творця піднімає рейтинг країни в світі і національної культури серед культур. Україна, звичайно, втратила свою і духовну і, в основному, інтелектуальну еліту в 20-му столітті, тому Олесь Бердник залишається поки що поза діапазоном сприйняття сучасного українства. Письменник чий «Зоряний Корсар» перекладався на 26 мов світу, чию творчість високо цінували інші великі письменники 20-го століття — Іван Єфремов і Ричард Бах, чиї романи виходили раніше стотисячними тиражами й швидко розкуповувалися, чий сумарний тираж сягає далеко за мільйон примірників тільки українською мовою зараз не дуже помітний серед «бурхливого» українського видавничого процесу. Ім’я, яке зробило б честь будь-якій великій, європейській літературі відсутнє навіть в шкільних хрестоматіях, які зараз заповнені сотнями імен навіть тих, хто ледве вмів тримати літературне перо.
Микола Бердяєв, великий земляк і майже однофамілець Олеся Бердника писав, порівнюючи Геніальність і талановитість «В таланті є помірність і розмірність. В Геніальності — завжди безмірність. Природа Геніальності завжди революційна. Талант діє в середині культури з її «науками і мистецтвами», Геніальність діє в кінцях і початках і не відає граней». Згадаємо як закидали Моцартові розумні посередності в Форманівському «Амадеусі» — «в вашій музиці занадто багато нот». Найбільш проникливі твори про Геніальність написали, на мою думку, філософи Вейнінгер і Бердяєв, обидва вважали що Геній характеризується універсальною апперцепцією — універсальним сприйняттям речей. Ця риса, в повній мірі притаманна Олесю Берднику, проявилась в другому періоді творчості письменника — періоді від «Дітей Безмежжя» до «Зоряного Корсара», періоді, коли творилися романи вже історичного жанру і дитяча література. Це і роман про Атлантиду — «Подвиг Вайвасвати» і про Піфагора «Покривало Ізіди» і про Гіпатію — «Прометей» або «Лабіринт Мінотавра». Герої цих романів — атлантичні маги і маги з легендарного острова Швета-Двипа, єгипетські жерці і Гаутама Будда, гностики і перші християни, індійські магараджі і середземноморські пірати. Все більше звертається Олесь Бердник до проблематики слов’янської міфології, змальовує образи і південнослов’янських дивів і богів Рода, Лади, Злагоди, Дажбога, хортицьких рицарів раннього середньовіччя і запорозьких характерників.
Світ творчості Бердника цього часу це світ казки, міфу, легенди, в його романах діють чарівні речі — чудодійний келих невмирущості, всевидюще око, чарівний Чорний Папірус. Поглиблюються й філософські рефлектування автора. Двом моїм знайомим в юності трапилися романи Олеся Бердника, саме після читання їх вони зацікавилися філософію і вирішили стати філософами. Зараз одна ця моя знайома написала докторську дисертацію з філософії, а друга кандидатську.
Як вище відмічалося Прометей — це той, хто передбачає, дивиться вперед, але Прометей — це і той, хто розіп’ятий на скелі, подібно до Христа, страждає заради допомоги людству. «У долі Геніальності є святість жертовності, якої немає у долі таланта» — писав Бердяєв. Олесю Берднику довелося ще раз піднятися на Голгофу. Книга «Подвиг Вайвасвати» і особливо «Зоряний Корсар» розлютували КДБ, ЦК компартії та керовані ними держструктури. Олесь Бердник разом з Миколою Руденком організували Українську Гельсінську Групу, після арешту Руденка саме Бердник якийсь час очолював її. В своєму есе «Свята Україна» Олесь Бердник писав про Україну, запорукою вічності якої буде сам Христос, бо це він приніс на Планету вість про Духовне Братство всіх Народів та Племен Землі й Всесвіту.
Знову Голгофа, знову арешт і присуд — шість років ув’язнення і три роки заслання. На довгі 15 років, на ціле покоління читачі були позбавлені можливості читати його книги. Це створило інерцію, яка і зараз відгукується. Дорогою ціною купувалася свобода України. А потім вже в часи перебудови звільнення і третій творчий злет — романи «Хто ти?», «Камертон Дажбога», «Пітьма вогнища не розпалює», «Вогнесміх», «Тайна Христа». У письменника було досить приводів, щоб стати мізантропом, помічати лише ницість людини. Але Олесь Бердник продовжує бачити людину у перспективі преображення і гармонізації. Людина, яка багато страждала, створила книгу великого оптимізму, своєрідну енциклопедію Радості — «Вогнесміх». Радість — це сонячна енергія в людині, вона допомагає преобразити драконів підсвідомості.
Повість про Космоандра. Дивне кохання і дивний експеримент. Духовні учителі з Індії, учні знаменитого Ауробіндо, взяли на виховання на самотньому острові дев’ятеро сліпих дітей. Від дітей приховали саме поняття «сліпі», діти розвивають бачення у таємничому світі психічних енергій. «Вводячи їх у світ слова, логосу, ми з самого початку виробили суворо обумовлений словарний фонд, що відсікав усю мізерію віків, усі визначення нікчемності, агресивності, занепаду, суму, ворожості, заздрості, зради і тому подібних в традиційних перлів планети» — розповідає учитель. Діти виростають гармонійними людьми, які відчувають світ як єдине ціле — Я і Сонце, Я і Море, Я й Інша Людина, вони вчаться бачити ауру і левітувати, вони відчувають енергії предметів і людей і це їм заміняє зір. Герой — Космоандр рятує молоду француженку Жанну Мішо, а вона — досвідчений медик-генург повертає йому зір.
Цей сюжет нагадує легенду про Будду, який вже дорослий побачив стару, потім хвору, а потім мертву людину і осягнув трагічність буття. Космоандр повертає зір і вперше бачить світ розколотим на окремості, око розкололо первісну цілісність — зоряне небо розкололося на окремі зірки, земля відділилася від неба. Космоандр взнає про трагічну історію нашої планети. Всі свої парадоксальні можливості він готовий віддати Землі. Якщо країна ранніх романів Олеся Бердника — це Зоряне Безмежжя, то тепер це Гея-Земля, яку він бачить таємничою, міфічною, живою, сповненою сил. Він бачить і на Землі загадкові колодязі-проходи в інші, паралельні світи, світи, де живуть пращури-предки.