...Це було тоді, коли міські вулиці сонно прислухалися до осінньої брудної тиші.
...Дощ знову вщух...
Це каже зоологія:
«...має сорок чотири зуби. 8 из (Іотезіісш: 15 йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська 1і ще багато. І ще: зиз БсгоГа 16 : дик, вепер — є в Азії, залишився і в Європі».
Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю — між іншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок...
Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п’ять кімнат, а кімнати (назад!) — дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом,— чотири квартири: Хая, сім’я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкина. Четвертий — Пєтушков.
От.
А от припустім.
Два балкони: один вище, другий нижче.
...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця... (Є такі ярки — цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть... не знаю.) Двадцять кроків гримає духова музика — це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічний оркестр.
Дивлюсь —
ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
...А десь збираються їхати кудись. Під’їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор...
Так от —
під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім —
ніч.
— Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна» 2.1 тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, огні не огні, сумно, тоскно, радісно... І знову сумно...
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця...
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
— Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:
— Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» — другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми так любимо бабине літо? Я думаю, не тому, що ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Хая покликала й пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
— Шьо, дєтошька?
Карло Іванович «шьо» — прибалтійський акцент: «шьо». Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
— Там я напісяла, візьми винеси 17
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив «генерала» і вискочив.
...А тепер —
— а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться — «Ах, ці жірні шеншіні...» (здається: жірні жен-щини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди... жірні шенигіні..»)»
Карло Іванович увійшов з порожнім «генералом» і поставив його обережно під кровать.
І сів... і не сів...
Хая сказала суворо:
— Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.
...Коли б’ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб
настовбурчений. Так і Карло Іванович.
Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.
А прийшов сюди через півгодини (на п’ять хвилин) Райський — живе за стіною. Райський прийшов сказати:
— Єрунда!
Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціально, стоси.— Я здихаю! — Єрунда. З жахом: — Що ви робите? — Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера «з», поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі:
— З-з-з-з-з-з-з!
— З-з-з-з-з-з-з!
Звучить холодно, уїдливо, одноманітно...
Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться —
— доклад по питанню... Докладач т. Райський.
...Хая взяла за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:
— Правда?
Похмуро:
— Так...
Тоді Хая розвела руками:
— А-я-я... Такий розумний, а теж попались на гачок».. Ну й Яблучкина!
І ще про Яблучкину, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:
— О темпора, о морес! * Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? Сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити?
І брала його руку й трошки томилась:
— Я не можу! Я так не можу!
...А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно — прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: заложить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти — розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче) : чи не прийшов хто, а як прийшов — що таке?
...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду «Гастроль».
...А хтось поїде кудись: під’їде до семафора, а далі ще семафор, ще семафор...
II
Далеко на півдні замислилось море. Далеко-далеко Ялта — порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а грона з винограду на взгір’ях. Виноград у листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить.
Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту проміння.
...Тут Лівадія, Оріацца, Алупка 3, тут у старовину генуй-ська 4оселя з далекої Італії... Пахне тютюном, дурманить тютюном...
Тут нащадки лихої татарви, тепер: «шурум-бурум» — спокійні, задумливі татари... І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах 5 0. 0
Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з «генералом».
А виноград «скоро поспіє»...
...Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.
...Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті — стук: це шофер.
До Зої увійшов шофер. Каже:
— Дозвольте посидіти. Ще не підвівся... совбарин.
Це про Райського — за ним приїхав.
...Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
— Мабуть, піду... постукаю.
Іде й каже незадоволено.
— Атвєтствєнной... гіпо-по-по-там.
...Єсть воли волов 7яча шия — Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве «по»; гіпо-по-по-там.
Нарешті прокинувся, умився. Поїхали.
Тоді до Хаї постукав Карло Іванович:
— Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу?
І чути незадоволений голос: