Повз них, весело розгорнувши всі свої білі вітрила, пропливло велике трищоглове судно, що прямувало у відкрите море. Воно було граціозне і гарне, особливо поряд із цими військовими потворами, залізними, огидними потворами, що важко сиділи в воді.
Форестьє намагався розпізнати їх. Він називав:
- <Кольбер», «Сюфрен», «Адмірал Дюперре», «Грізний ", і «Беспощадний», — і додавав: — Ні, я помилився, ось де «Безпощадний».
Вони під’їхали до великого павільйону з вивіскою: «Художній фаянс Жуанської затоки», і ландо, об’їхавши навколо газону, спинилося перед ганком.
Форестьє хотів купити дві вази для свого кабінету. Вийти з ландо він не міг — йому виносили зразки один по одному. Він довго вибирав, радився з дружиною і Дюруа:
— Знаєш, це для полиць у глибині кабінету; я хочу, щоб ці вази весь час були в мене перед очима, коли я сидітиму за столом. Мені хочеться чогось старовинного, в грецькому стилі.
Він дивився зразки, вимагав, щоб принесли інші, вертався до перших. Нарешті вибрав і, заплативши, зажадав, щоб їх надіслали негайно.
— Я вертаюсь у Париж через кілька днів, — сказав він.
Вони поїхали назад, але біля затоки раптом повіяло холодним вітром десь із глибини долини, і Форестьє закашлявся.
Спочатку це був зовсім невеличкий напад, але він чимраз посилювався, кашель став безугавним, далі перейшов у якесь гикання, хрип.
Форестьє задихався, а коли хотів дихнути, кашель раз у раз роздирав йому горло, вихоплюючись з глибини грудей. Ніщо не заспокоювало його, ніщо не допомагало, Довелось перенести хворого на руках із ландо до спальні, і Дюруа, що тримав його за ноги, відчував їх конвульсійні рухи при кожній спазмі легенів.
Але й у теплому ліжку напад не припинився; він тривав до півночі; тільки наркотики притишили нарешті ці передсмертні спазми. І хворий до світанку просидів у ліжку, не склеплюючи очей.
Уранці Форестьє насамперед звелів, щоб покликали перукаря, бо він звик голитися щоранку. Він підвівся зараді цього, але мусив відразу ж знову лягти і почав дихати так уривчасто, важко й болісно, що пані Форестьє, злякавшись наказала збудити Дюруа, який тільки-но ліг спати, і попросила його піти по лікаря.
Дюруа незабаром привів доктора Гаво, який прописав ліки й дав кілька порад; проте, коли журналіст, проводячі Гаво, спитав його думку, той відповів:
— Це агонія. Завтра вранці він помре. Попередьте цю нещасну жінку і пошліть по священика. Мені тут більше нема чого робити. Проте я завжди до ваших послуг.
Дюруа попросив покликати пані Форестьє й сказав:
— Він помирає. Лікар радить послати по священика. Ви не проти?
Вона довго мовчала. Потім мовила поволі, зваживши все:
— Так, це буде краще… безперечно… Я його приготуйю скажу, що кюре хоче його бачити… Скажу що-небудь, зрештою. А ви, будь ласка, підіть і приведіть священика, першого-ліпшого парафіяльного священика. Візьміть такого, що не завдав би нам надто багато клопоту. Постарайтесь, щоб він задовольнився самою лише сповіддю і не турбував нас усім іншим.
Дюруа привів старого лагідного священика, який одразу зрозумів ситуацію. Коли він увійшов до вмирущого, пані Форестьє вийшла й сіла поруч з Дюруа в сусідній кімнаті.
— Це його страшенно вразило, — сказала вона. — Коли я заговорила про священика, його обличчя набрало жахливого виразу, немов… він відчув… відчув… якийсь подих… Він догадався, що це кінець і що лишились лічені години…
Вона була дуже бліда.
— Ніколи не забуду виразу його обличчя, — вела вона далі.— Він, безперечно, побачив у ту мить смерть. Він побачив її…
Вони чули, як священик, що розмовляв досить голосно, бо був глухуватий, сказав:
— Та ні, ні, вам зовсім не так уже погано. Ви хворі, проте нема ніякої небезпеки. А доказ цього — в тому, що я прийшов як друг, як сусід.
Вони не чули того, що відповів Форестьє.
— Ні, причащати я вас не буду, — провадив священик. — Ми поговоримо про це, коли вам буде краще. А якщо ви хочете скористатися з мого візиту, щоб приміром, висповідатись, то я буду дуже радий. Адже я пастир і при всякій нагоді намагаюсь наставляти моїх овець на путь істини.
Потім запала довга тиша. Це, напевно, Форестьє казав щось своїм глухим і безбарвним голосом.
Рантом священик промовив уже іншим тоном, тим тоном, яким правлять службу коло вівтаря:
— Милосердя Боже безмежне, прочитайте Confiteor [14], сину мій. Ви його, можливо, забули, я допоможу вам. Повторюйте за мною: