Зрідка обмінювались візитами з Брізвілями та Кутельє. Лише мер та лікар часто порушували самотність старого замку. Жанна після вбивства сучки, а також через підозру, що з’явилася в ній щодо абата з часу смерті графині та Жюльєна, не ходила більш до церкви, обурена тим, що Бог міг мати таких служителів.
Абат Толбіак час від часу проклинав у ясних натяках замок, в якому панував Дух Злоби, Дух Вічної Смути, Дух Облуди та Брехні, Дух Беззаконня, Дух Нечестя та Розпусти. Так характеризував він барона.
Проте церква його обезлюдніла; і коли він ішов по полях, селяни, що орали на них, не спинялись поговорити з ним, навіть не оберталися, щоб вклонитись йому. До того ж він набув слави чаклуна, бо якось вигнав диявола з одної біснуватої жінки. Ходили чутки, що він знав якісь таємничі слова проти пристріту, що, на його думку, був жартом сатани. Він накладав руки на корів, що давали рідке молоко або тримали хвіст колечком, і якимись невідомими словами допомагав розшукувати загублені речі.
Його обмежений фанатичний розум пожадливо захоплювався вивченням релігійних книг, в яких оповіщалось про появу диявола на землі, про різні вияви його влади, його таємні впливи, про різноманітні прояви його хитрощів. Вважаючи, що його спеціально призначено перемогти цю таємничу й фатальну силу, він вивчив усі формули заклинань, що були вказані в церковних книгах.
Йому завжди ввижалася в сутінках бродяча тінь Злого Духа, і з уст його не сходила латинська фраза: « u , quaerens »[8].
Отже, острах, навіть жах перед його таємничою силою поширився навколо нього. Навіть його товариші, темні сільські попи, для яких Вельзевул був одним з догматів віри, які, заплутавшись у складному регламенті церковних церемоній щодо виявлення цієї злої сили, змішували релігію з магією, — ставились до абата Толбіака немов до чарівника. Вони шанували його і за таємничу владу, яку самі йому приписували, і за бездоганну суворість його життя.
Коли абат зустрічав Жанну, він не вітався з нею.
Таке становище непокоїло і дуже засмучувало тітку Лізон, яка в своїй боязкій душі старої діви не розуміла, як це можна не ходити до церкви. Вона була, безумовно, побожна, вона сповідалася і причащалася, але ніхто цього не знав і не намагався дізнатись.
Залишаючись на самоті з Полем, вона тихесенько розповідала йому про доброго Бога. Він ледве слухав її, коли вона переказувала йому повні чудес історії про перші дні світу, але коли вона починала учити його, що треба щиро-щиро любити Бозю, він іноді питав її:
— А де ж він, тітусю?
Вона показувала пальцем на небо:
— Там, високо, Пуле, але про це не треба нікому говорити.
Вона боялась барона.
Але якось Пуле заявив їй:
— Бозя є скрізь, але його немає в церкві.
Це він поговорив з дідусем з приводу таємничих одкровень тітки.
Хлопчикові минуло десять років, а його матері можна було дати всі сорок. Він був сильний, жвавий, відважно лазив по деревах, але не любив учитись. Уроки йому набридали, і він зараз же кидав їх. Коли барон затримував його трохи довше за книжкою, одразу з’являлася Жанна й казала:
— Дай йому тепер погуляти. Не треба стомлювати його, він ще малий.
Для неї він завжди мав півроку чи рік. їй ваягко було уявити собі, що він ходить, бігає, як підліток, і вона жила в постійному страху, боячись, щоб він не впав, щоб він не застудився або не спітнів, — турбувалася, щоб він не з’їв над міру і не завадив шлункові або не з’їв надто мало для свого росту.
Коли йому минуло дванадцять років, виникло серйозне питання — питання про його перше причастя.
Якось вранці Лізон прийшла до Жанни й заявила їй, що не можна більше залишати дитину без релігійного виховання і без виконання ним своїх найперших обов'язків. Вона всіма засобами аргументувала свою думку, зазначала тисячі причин і насамперед те, що казатимуть про це люди. Збентежена, нерішуча мати вагалася, запевняючи, що можна ще почекати.
Але через місяць, коли вона була з візитом у графині де Брізвіль, ця пані випадково запитала її:
— Це, певно, в цьому році ваш Поль має вперше причащатися?
І Жанна, захоплена зненацька, відповіла:
— Так, пані.
Ці слова надали їй рішучості і, нічого не кажучи своєму батькові, вона попросила Лізон водити дитину на уроки катехізису.