Вона помовчала, а тоді почала знову.
– Я ненавиджу це! Ненавиджу це жахливе полотно, ненавиджу його понад усе, більше за найгірше лихо, що може трапитися з нами! Вся шкура горить від нього! Мені пальці болять з самого дотику до його! А ті жінки, з якими я день-у-день працюю! Я часом цілісінькі ночі не сплю і думаю, що, мабуть, сама роблюся така, як вони...
Вона урвала.
– Я стаю подібна до них! – скрикнула вона палко.
– Але... – заговорив був вражений Дентон і затнувся.
– Ти не розумієш. Що в мене є? Чим можу я врятувати себе? Ти вмієш битися. Бійка – то чоловіча справа. Але... жінки зовсім інші... Я все це передумала. Останній час я тільки те й роблю, що думаю, думаючі вдень і вночі. Глянь на моє лице! Бачиш його колір? Я більше не можу терпіти цього життя. Не можу!... Не можу!..
Вона спинилася, вагаючись.
– Ти не все знаєш, – раптом промовила вона, і на її губах майнула гірка посмішка. – Мене вмовляють покинути тебе.
– Покинути мене!
На відповідь вона тільки кивнула головою.
Дентон зірвався з місця. Вони довго мовчки дивились одно на одного.
Потім Елізабета відвернулась і впала долілиць на вбоге ліжко. Вона ридала, з її уст не вихопилось жодного звука. Тільки тихо лежала, уткнувшись лицем у подушку. Збігла довга хвилина розпачливого мовчання, її плечі почали здригатися. Вона мовчки плакала.
– Елізабето! – прошепотів Дентон. – Елізабето!
Він тихенько сів коло неї, нахилився і нерішуче обняв її, марно шукаючи виходу з цього нестерпного становища.
– Елізабето! – шепнув він їй на вухо.
Вона різко відштовхнула його рукою.
– Я не хочу мати дитини, що буде колись рабом, – сказала вона і, гірко схлипуючи, заридала.
Дентон злякався, аж зблід на обличчі. Він поволі підвівся з ліжка. Внутрішнє задоволення збігло йому з лиця, поступившись місцем безсилій люті. Скаженіючи, він почав клясти ті непереможні сили, що гнітили його, проклинати всю випадковість, усі палкі бажання, всю оману людського життя. Його нужденний голос лунав у цій нужденній кімнаті. Нікчемне, мікроскопічне створіння, він стискував кулаки і погрожував усьому, що його оточало, мільйонам людей навколо нього, своєму минулому і майбутньому і всьому бездушному безмірові неосяжного міста.
V. Біндон втручається.
Замолоду Біндон грав на біржі і тричі вигравав шмат грошей. Після того йому не забракло тями покинути гру і так на все життя зберегти думку, ніби він неабиякий розумник. Бажання мати вплив і здобути собі поважну репутацію спричинилось до того, що він узяв участь у деяких ділових аферах велетенського міста і кінець-кінцем зробився одним з найвпливовіших пайовиків товариства, якому належали лондонські повітролітальні станції, де приставали літаки з усіх кінців світу. Така була громадська Біндонова доля. В приватному житті з нього був великий епікуреєць. Дальше оповідання – то історія його серця.
Та перш ніж спуститися в такі глибини, треба коротенько спинитися на зовнішньому вигляді цієї особи. Був він чоловік кволий, низенький на зріст, смаглявий. На тонкому підмальованому його виду відбивалися або непевне самозадоволення, або розсудливе розчарування. За тогочасною гігієнічною модою на обличчі в нього, так само, як і на голові, було винищено геть з корінням усе волосся. Зате головний убір повсякчас мінявся разом із убранням, а вбрання міняв Біндон дуже часто.
Часом він носив пневматичний костюм, у пишному стилі «рококо»{22}, і тоді робився широкий і грубий. З-під прозорого самосвітючого капелюха очі його пильно стежили за тим, щоб простіше вдягнені люди віддавали йому належну пошану. А то, щоб підкреслити свою елегантну худорлявість, він затягався у вузьке вбрання з чорного атласу, а щоб надати собі більше гідности, не раз чіпляв під спід широкі штучні плечі, а з них старанно зробленими складками спадала вниз кирея з китайського шовку. Минущим феноменом з’являвся Біндон на сцені вічного театру долі і в класичному своєму вигляді – в щільно присталих до тіла рожевих штанях. Під той час, коли, сподіваючись одружитися з Елізабетою, він прагнув справити на неї гарне враження і причарувати її, а заразом хоч трохи зменшити тягар своїх сорока років, він наслідував тодішніх молодих денді і вбирався в одежу з еластичної тканини з якимись ґулями й рогами. Вони світилися зсередини і, коли він ішов, переливалися всіма барвами. Немає сумніву, що якби Елізабета не віддала була свого серця цьому ледачому Дентонові і якби вона не так кохалася в усьому старомодному, то непевно цей запаморочливий Біндонів шик заполонив би її. Перш ніж з’явитися перед нею в своєму пишному вбранні, Біндон порадився з її батьком, бо належав до тих людей, що охоче дозволяють критикувати свої костюми. Меріс визнав, що жіноче серце повинно цілком задовольнитися. Але випадок з гіпнотизером показав, що він жіноче серце знав не так-то й добре.
22
Стиль рококо панував в архітектурі і декоративному мистецтві 18-го віку спочатку у Франції, а потім і в інших європейських країнах. Його характерні ознаки – відраза до симетричности та простих ліній і пишний, вигадливий орнамент.