– Чому ж ти запросив п’ять фунтів? – спитала його жінка.
– Дозволь мені керувати моїми справами, як мені подобається, – відказав містер Кейв.
Містер Кейв жив з пасербицею та пасинком, і ввечері, під час вечері, подію знов почали обмірковувати. Жодний з них не був високої думки про способи містера Кейва провадити справи, і його вчинок видався всім нечувано безглуздим.
– На мою думку, він і перше відмовлявся продати цей кришталь, – сказав пасинок, вісімнадцятилітній незграбний телепень.
– Але ж п’ять фунтів! – відказала пасербиця, розсудлива молода жінка двадцяти шістьох років.
Відповідь містера Кейва була нічого неварта; він лише мурмотів мляві запевнення, що його справи нікого не обходять, бо сам він краще все знає. Серед вечері його прогнали з-за столу до крамниці, щоб зачинити її на ніч; вуха йому пашіли і сльози досади застилали його окуляри. Нащо він так довго тримав кришталь у вітрині? Яке безумство! Це бентежило його, він не міг заспокоїтись. Якийсь час йому здавалося вже неможливим уникнути продажу.
По вечері пасинок містера Кейва і його пасербиця причепурились і пішли з дому, а жінка знялася сходами нагору до своєї кімнати, щоб, попиваючи гарячу воду з цукром, цитриною та ще дечим, обміркувати діловий бік питання з кришталем. Містер Кейв пішов до крамниці і зоставався там допізна, вдаючи, ніби оздоблює камінцями акваріум на золотих рибок, а направду обмірковуючи якийсь таємний замисел, що про нього ми розповімо пізніше. Другого дня місіс Кейв побачила, що кришталь знято з вітрини і заховано поміж старими, придбаними з оказії книжками про рибальство з вудкою. Вона поклала його знов на видноті. Але розводиться про те не стала, бо нервовий біль голови відбив їй охоту сперечатися. А містер Кейв ніколи не мав до цього хіті. День минув неприємно. Містер Кейв був ще неуважніший, ніж завжди, а разом з тим надзвичайно дражливий. По обіді, коли жінка його за своїм звичаєм спала, він знову забрав кришталь з вітрини. Другого дня містер Кейв мусив віднести для одної зі шпиталевих шкіл морського пса, де той був потрібний для секціонування. Поки чоловіка не було, міссіс Кейв ізнов повернулась думками до кришталю та до того, в який би спосіб найкраще витратити ці п’ять фунтів, що наче з неба впали. Вона вже намітила кілька найприємніших можливостей, між іншим – зробити собі зелену шовкову сукню та поїхати прогулятися до Річмонда, коли це задеренчав дзвоник біля надвірних дверей, і їй довелося спуститися в крамницю. Відвідувач був лаборант зі школи; він прийшов скаржитися на те, що не приставлено жаб, замовлених ще на вчора. Місіс Кейв не подобалась ця галузь торгівлі містера Кейва, і джентльмен, що говорив трохи підвищеним тоном, пішов собі після короткої розмови, з його боку цілком увічливої. Після того погляд місіс Кейв, звичайно, спинився на вітрині, бо кришталь самим своїм виглядом стверджував існування п’ятьох фунтів і здійснення її мрії. Як же вона здивувалася, побачивши, що його там не було!
Вона наблизилась до того місця прилавка, де знайшла була кришталь напередодні. Його там не було, і вона почала з запалом шукати по всій крамниці.
Коли містер Кейв, скінчивши свою справу з морським псом, повернувся о три чверті на другу додому, він помітив у крамниці якийсь безлад, а жінка його, повна розпачу, стояла навколішках біля прилавка і нишпорила серед таксидермічного{28} знадобу. Коли дзвінок сповістив про поворот містера Кейва, її розпатлане і розлютоване лице з’явилося над прилавком, і вона відразу почала винуватити свого чоловіка в тому, що він «заховав його».
– Що заховав? – спитав містер Кейв.
– Кришталь!
На цих словах містер Кейв, дивом вражений на погляд, кинувся до вітрини.
– Його тут немає? – сказав він. – Боже світе! Що з ним сталося?
Саме тоді до крамниці зі внутрішньої кімнати ввійшов, несамовито лаючись, пасинок містера Кейва, повернувшись додому кілька хвилин раніше, ніж вітчим. Він учився в крамаря, що торгував старими меблями в кінці вулиці, але обідав дома і, звісно, був роздратований, що обід неготовий. Та, почувши, що зник кришталь, він забув за обід, і гнів його перекинувся з матері на вітчима. Певна річ, перш за все вони подумали, що містер Кейв заховав кришталь. Але містер Кейв уперто заперечував, енергійно присягаючись, що він непричетний до цієї справи і нічого не знає про долю кришталю. Кінець-кінцем він так запалився, що сам обвинуватив – спочатку жінку, а потім і пасинка – в тому, що то ніби вони взяли кришталь, щоб продати його потайки. Тоді почалася надзвичайно гостра і бурхлива суперечка; вона закінчилася для місіс Кейв якимсь чудним нервовим станом, середнім поміж істерикою та шаленством, і спричинилась до того, що пасинок на півгодини спізнився по обіді до свого мебльового складу. Містер Кейв шукав захисту від обурення своєї дружини – у крамниці.