Містер Вейс постукав, і двері відчинив пасинок у жалобі. Він негайно покликав місіс Кейв, що була – містер Вейс не міг не помітити цього – хоч і в дешевому, та пишному, за останньою модою пошитому, вдовичому вбранні. Не дуже з того здивувавшись, містер Вейс довідався, що Кейв помер і його вже поховали. Місіс Кейв вмивалася слізьми, і голос в неї був трохи захриплий. Вона саме повернулася з Гайґейта. Голова в неї, здавалось, була заморочена думками про майбутнє та подробицями пристойного похорону, але містерові Вейсу все ж кінець-кінцем пощастило дізнатися про обставини Кейвової смерти. Його знайшли мертвого в крамниці якось ранком, на другий день після останнього візиту його до містера Вейса; закляклі руки небіжчика стискували кришталь. Лице його, казала місіс Кейв, посміхалось, а оксамит з-під мінералів лежав на підлозі біля ніг. Він, мабуть, помер п’ять чи шість годин перед тим, як його знайдено.
Усе це дуже вразило містера Вейса, і він почав гірко докоряти самому собі, що не звертав уваги на явні симптоми хвороби старого. Та найбільше турбувала його думка про кришталь. Він дуже делікатно торкнувся цієї теми, добре обізнаний з особливостями вдачі місіс Кейв, і аж сторопів, почувши, що кришталь уже продано.
Першою думкою місіс Кейв, тільки тіло Кейва перенесли нагору, було написати тому навіженому пасторові, що пропонував п’ять фунтів за кришталь, і сповістити про знайдення кришталю; але після старанних розшуків, у яких узяла участь і дочка, обидва переконалися, що адресу загублено. Вони не мали коштів, щоб справити собі жалібні вбрання, а Кейвові – вишуканий похорон, як того вимагала гідність давнього мешканця «Сімох Циферблатів», отже вони звернулися до давнього приятеля – крамаря на Ґрейт-Портленд-Стріт. Він дуже люб’язно забрав частину краму згідно з оцінкою. Визначав ціну він сам, і кришталеве яйце теж припало йому. Висловивши, може, надто нашвидку, свій жаль з приводу сумної події, містер Вейс негайно побіг на Ґрейт-Портленд-Стріт. Та тут він довідався, що кришталеве яйце вже встигли продати якомусь високому смуглявому чоловікові в сірому. На цьому й вривається раптом фактичний матеріал цієї цікавої і, як на мене, знаменної історії. Крамар з Ґрейт-Портленд-Стріт не знав, хто був високий смуглявий чоловік у сірому, і не придивився до нього так, щоб тепер точно його змалювати. Не знав він теж, якою вулицею пішов невідомий, покинувши його крамницю. Містер Вейс зостався ще якийсь час у крамниці, вриваючи крамареві терпець своїми безнадійними запитаннями і даючи волю власному обуренню. Нарешті, переконавшись, що вся справа випала з його рук, зникла, як нічна примара, він повернувся додому і був трохи здивований, коли знайшов свої нотатки, здивований з того, що й вони не зникли, а лежали на неприбраному столі, і їх можна було бачити і взяти в руки.
Звичайно, досада його і розчарування були дуже великі. Він ще раз (так само даремно) завітав до крамаря на Ґрейт-Портленд-Стріт і вдався з оголошеннями до таких періодичних видань, що могли потрапити в руки збирачеві bric-a-brac’y{29}. Він написав теж листи до «The Daily Chronicle» і «Nature», але ці часописи, підозрюючи містифікацію, просили його ще раз подумати, перш ніж друкувати листи; крім того, його попередили, що ця дивна історія, на жаль, позбавлена найменшої правдоподібности, може пошкодити його репутації як дослідника. До того ж, на нього чекала невідкладна власна праця. Отже за місяць чи близько того, якщо не рахувати випадкових відвідин деяких крамарів, мусив він, на превеликий свій жаль, покинути шукати кришталеве яйце, і його досі не знайдено. Проте іноді, каже він мені, і я не маю підстав не йняти йому віри, нападає його раптовий запал, коли він кидає найневідкладніші свої справи і знов починає шукати.
Чи зостанеться кришталь загубленим назавжди, чи ні, важко тепер сказати. Так само сумнівне й питання про єство його та походження. Якщо покупець – колекціонер, можна було б сподіватися, що розпити містера Вейса дійшли б до нього через крамарів. Містер Вейс спромігся ж знайти пастора і «східного чоловіка», що приходили до містера Кейва, – то були не хто інші, як превелебний Джеймс Паркер і молодий принц Боссо-Куні з Яви. Їм я завдячую деякими подробицями. Принцом керували попросту цікавість і марнотратство. Він тому так жадав купити, що Кейв виказував таку чудну неохоту продати. Дуже можливо, що купив кришталь випадковий покупець, а зовсім не колекціонер, і, може, тепер кришталеве яйце за одну милю від мене прикрашає якусь вітальню або править десь за прес-пап’є, і його чудові властивості нікому не відомі. Почасти саме думка про можливість такого випадку і підказала мені скласти це оповідання в такій формі, щоб його зміг прочитати звичайний аматор «легкої лектури».
29
Вrіc-à-brac (французьке слово) – різні старі речі, переважно дрібнички, що продаються в антикварних крамницях.