Не зважаючи на своє німецьке ім’я, Ґотфрід Плятнер – щирий англієць. Його батько, ельзасець, приїхав до Англії за шістдесятих років, одружився з чесною англійською панною, нічим невидатною в своєму минулому, і помер року 1887, проживши в доброму здоров’ї одноманітне життя (присвячене, скільки мені відомо, переважно настиланню тафльованих підлог). Ґотфрідові двадцять сім років. Діставши в спадщину знання трьох мов, він викладає нові мови в одній маленькій приватній школі на півдні Англії. Випадковому спостережникові він видасться цілком подібним до першого-ліпшого викладача нових мов у першій-ліпшій маленькій приватній школі. Одягається він ні надто дорого, ні надто модно, проте не можна сказати й того, щоб одежа в нього була дуже дешева або пошарпана; колір його обличчя і зріст, так само як і все поводження, не привертають до себе уваги. Можливо, ви б помітили, що, як і в більшої частини людей, його лице не має цілковитої симетричности, – праве око в нього трохи більше за ліве і права половина щелепи дещо важча за ліву. Коли б ви чи якийсь інший неуважний спостережник розкрили йому груди і послухали, як б’ється його серце, то, мабуть, знайшли б, що воно в нього нічим не відрізняється від серця кожної нормальної людини. Але в цьому ви розійшлися б думками з фахівцем. Досвідчений спостережник не пристане на вашу думку, ніби в Плятнера серце звичайне. І нехай лише натякнуть вам на деяку особливість в будові Ґотфрідового організму, то ви й самі досить легко помітите цю особливість. Вона полягає в тому, що в Ґотфріда серце б’ється не з лівого, а з правого боку.
А втім, це не єдина особливість будови Ґотфріда, дарма що тільки одна вона звертає на себе увагу навіть не дуже досвідченої людини. Вправний хірург, старанно дослідивши всі його внутрішні органи, виявить, що й інші несиметричні органи його тіла теж займають не свої місця: права частина печінки міститься в нього з лівого боку, а ліва – з правого, і так само переміщені в Плятнера і легені. Ще дивніше те, що нам доводиться пойняти віри і тому, – певна річ, коли ми не вважаємо Ґотфріда за дуже вмілого актора, – що знедавна права його рука обернулась на ліву. Відколи це трапилося (ми намагаємось навести цей факт з найбільшою безсторонністю), йому стало надзвичайно важко писати інакше, як з правого боку в лівий, лівою рукою. Він не може нічого кинути правою рукою, за столом він вагається, як йому орудувати ножем та виделкою, що ж до уявлень його про правила вуличного руху, – він велосипедист, – то вони переплутались вкрай, аж загрожують небезпекою. І нема ніяких даних, які б стверджували, що Ґотфрід був шульгою ще перед тим, як трапилася з ним його пригода.
Є ще один незвичайний факт у цій химерній історії. Ґотфрід показує зацікавленим три свої фотографії. На одній ви бачите його п’яти- або шестилітнім у картатому вбраннячку, з товстими ніжками і насупленим личком. На цій фотографії ліве око в його дещо більше за праве, а щелепа трохи відвисає з лівого боку. Тепер його обличчя має якраз протилежний вигляд. Та фотографія, де Ґотфрідові чотирнадцять років, ніби суперечить цим фактам, але пояснюється це тим, що то одна з тих зроблених безпосередньо на металі, дешевих фотографій, на які тоді була мода, і на ній все відбилося навпаки, як у люстрі. На третій фотографії Ґотфрідові двадцять один рік; вона стверджує свідчення перших двох і цілком переконує, що на той час Ґотфрід уже перемінив свій лівий бік на правий. Проте надзвичайно важко уявити собі, що з людиною могла статися така переміна, коли не дивитись на неї, як на химерне і незбагненне чудо.
Звісно, ці факти можна було б до певної міри пояснити, припустивши, що Плятнер завзявся містифікувати всіх, використовуючи переміщення свого серця. З фотографіями легко зшахрувати, а шульгою можна прикинутись. Та хто знає вдачу цієї людини, той відкине всі подібні пояснення. Плятнер – чоловік спокійний, практичний, скромний і, з погляду Нордав{32}, цілком здоровий. Він любить пиво, помірно курить, щодня гуляє для моціону і сам досить високої думки про свій фах. Він має непоганий, щоправда, невироблений тенор, і залюбки співає популярних веселих пісень. Він кохається, але не надмірно, в читанні, – здебільшого читає романи, просякнуті побожним оптимізмом, – він добре спить і рідко бачить сни. Взагалі важко припустити, щоб ця людина могла вигадати фантастичну байку. І справді, він не тільки не розповсюджує цієї історії, а, навпаки, на диво стримано ставиться до неї. Цікавих він вітає з увічливою соромливістю, – це слово найбільше тут пасує, – яка обеззброює найпідозріливіших. Видимо, він щиро соромиться, що з ним трапилась така незвичайна пригода.
32
Макс Нордав – німецький письменник, автор кількох дуже популярних у кінці 19-го віку філософсько-психологічних творів.