Ось що вона написала:
«Дорогий пане Маріоль, зайдіть до мене побалакати завтра о четвертій годині. Я буду сама і, сподіваюся, переконаю Вас, що страшної для Вас небезпеки нема.
Я Ваш друг і доведу Вам це.
Мітель де Бюрн»
Як просто вона вбралася другого дня, щоб прийняти Андре Маріоля! Сіра сукня, ясно-сіра, з бузковим відтінком, — журлива, як смеркання, і зовсім гладенька; * комір облягав шию, рукави — руки, корсаж — груди й стан, спідниця — стегна й ноги.
Коли він увійшов з трохи поважним виразом на обличчі, вона пішла йому назустріч, простягши обидві руки. Він поцілував їх, і вони посідали; якусь мить вона мовчала, щоб упевнитися в його збентеженні.
Він не знав, що казати, й чекав, щоб вона заговорила.
Нарешті вона зважилася:
— Ну що ж! Давайте зразу по суті. Що сталося? Ви мені написали, знаєте, дуже зухвалого листа.
Він одповів:
— Знаю й дуже прошу вибачити. Я буваю тепер і завжди був з усіма надмірно, до брутальності щирий. Я міг собі піти без тих непотрібних та образливих пояснень, з якими до вас звернувся. Та зважив, що краще повестися відповідно до своєї вдачі й покластися на ваш розум, добре мені відомий.
Вона заговорила з жалем, але в душі задоволена:
— Стривайте, стривайте! Що це за шаленство?..
Він перебив її:
— Краще про це не говорити.
Тут вона жваво перебила його, не давши йому говорити далі:
— А я і покликала вас якраз для того, щоб поговорити про це; і ми говоритимемо про це доти, доки ви зовсім переконаетеся, що для вас нема ніякої небезпеки.
Вона засміялася, мов школярка, і її скромна сукня надавала тому сміхові чогось дитячого.
Він пробурмотів:
— Я вам написав правду, щиру правду, страшну правду, що лякає мене.
Вона знов споважніла й відказала:
— Хай так, мені це відомо, через це проходять усі мої друзі. Ви мені написали також, що я страшенна кокетка, я з цим згодна, але від цього ніхто не вмирає, ніхто навіть, здається, особливо не страждає. Буває те, що Ламарт називає кризою. От саме вона й найшла на вас, але це минає, а потім настає… як би то сказати?., настає хронічна закоханість, котра зовсім не мучить. Я її підтримую на
малому вогні у всіх своїх приятелів, щоб вони були мені якомога відданіпгі, прихильніші, вірніші. Що ж? Погодьтеся, що я теж щира, відверта й різка. Чи багато ви бачили таких жінок, які зважилися б сказати те, що я вам зараз кажу?
Вона мала такий милий і рішучий вираз, такий простодушний і водночас задерикуватий, що він не міг не всміхнутися.
— Всі ваші приятелі,— мовив він, — люди, котрі вже не раз горіли на тому вогні, перш ніж їх запалили ви. Вони вже палали й обгоріли, їм легше витримувати жар, у якому ви їх тримаєте. Я ж, пані, ще ніколи не зазнавав цього. І від якогось часу я почуваю: коли віддамся тому почуттю, що росте в моєму серці, то це буде щось страшне.
Вона раптом стала дуже привітна і, злегка нахилившись до нього, склавши на колінах руки, сказала:
— Вислухайте мене, адже я жартую. Мені прикро втрачати приятеля через острах, на мою гадку, примарний. Ви покохаєте мене, нехай так. Але теперішні чоловіки не кохають сучасних жінок так глибоко, щоб справді мучитися через них. Вірте мені, я знаю і тих, і тих. — Вона замовкла, потім додала з отим усміхом, властивим жінці, коли вона каже правду, думаючи, нібито бреше:
— Годі, я ж не маю того, за що можна було б мене любити без тями. Я занадто сучасна. От побачите, я буду вам другом, добрим другом, до якого ви по-справжньому прихилитеся, але й тільки — бо про це я подбаю.
Потім поважніше додала:
— V всякому разі, попереджаю вас, що сама я нездатаа по-справжньому захопитися хоч би ким-небу дь, а до вас я ставитимуся так само, як і до інших, як до тих, до кого я ставлюся добре, але не більше two. Я боюся деспотів і ревнивців. Од свого чоловіка я мусила все терпіти; але від приятеля, просто від приятеля, я не хочу терпіти ніякої любовної тиранії, що отруює сердечні взаємини. Бачите, яка я ласкава до вас, я говорю по-товариському, не кргао-чись. Чи не погодитеся ви на це чесне випробування, яке я вам пропоную? Коли нічого з того не вийде, ви завжди встигнете піти собі, хоч би як тяжко вам не було. Як з очей, так з думки.
Він дивився на неї, вже підкорений її голосом, її рухами, всією її п’янкою звабою, і прошепотів, геть покірний і тремтячий від її близькості:
— Я згоден, пані. І якщо мені буде важко, тим гірше для мене. Ви варті того, щоб через вас мучилися.