Він спитав:
— Але як же це сталося?
І тоді вона розповіла довгу історію, історію всього свого подружнього життя, починаючи з дня весілля. Перша сварка через дурницю, потім незгода з будь-якої причини, що зростала з кожним днем через несхожість характерів.
Чимдалі пішло гірше, і нарешті настав повний розрив, зовні непомітний, але безповоротний. Чоловік став дратівливим, похмурим, брутальним. А тепер обернувся в ревнивця: він ревнував її до Жака і сьогодні після бурхливої сцени побив її. Вона рішуче додала:
— Більше ноги моєї у нього не буде. Роби зі мною, що хочеш!
Жак сів проти неї, торкаючись коліньми її колін, і взяв її за руку:
— Серце моє, ви робите величезну і непоправну помилку. Якщо ви хочете покинути свого чоловіка, зробіть так,
щоб вина в цьому лягала на нього, щоб не потерпіла ваша репутація бездоганної світської жінки.
Кинувши на нього збентежений погляд, вона спитала:
— То що ж ти мені радиш?
— Вернутися додому і зносити це життя доти, доки ви не зможете розійтися або домогтися розлучення, зберігши ваше добрЬ ім’я.
— Хіба це трохи не підло, те, що ви мені радите?
— Ні, це розважливо й обачно. У вас високе становище у світі, вам необхідно зробити все, щоб не втратити доброго імені, друзів, — І зглянутися на родичів. Цього аж ніяк не слід забувати, а тим паче не можна отак зопалу поривати з усім.
Вона звелася роздратована:
— Таж ні, я більше не можу, кінець, кінець, усьому кінець!
* Нараз, поклавши руки на плечі коханця і дивлячися йому в очі, спитала:
— Ти мене любиш?
— Так.
— Правда?
— Так…
— Тоді залиш мене в себе.
Він вигукнув:
— Залишити тебе в мене? Тут? Та ти з глузду з’їхала! Це ж все одно, що втратити тебе навік! Втратити безповоротно! Ти божевільна!
Вона заговорила поволі і з гідністю, як жінка, що усвідомлює вагу своїх слів:
— Послухайте, Жаку. Він заборонив мені *бачитиея з вами, і я не збираюся далі грати цю комедію і приходити де вас щипком. Вам доведеться або втратити мене, або ж узяти до себе.
— Люба моя Ірено, в такому разі добийтеся розлучення, і я одружуся з вами.
— Так, одружитеся зі мною… років через два, а то й пізніше. Що й казати, ваша любов доволі терпляча.
— Але ж зважте самі. Якщо ви залишитеся тут, він вавтра ж верне вас до себе, бо він ваш чоловік, і на його боці закон.
— Я не просила вас, Жаку, залишати мене неодмінно тут, я думала, що ви мене куди-небудь повезете. Мені здавалося, що ви мене для цього достатньо любите. Виходить, я помилилася. Прощавайте!
Вона повернулася і пішла до дверей так швидко, що він ледве встиг перейнятщ її вже при виході з вітальні.
— Зачекайте, Ірено…
Вона пручалася, не бажаючи більше нічого чути, із слізьми на очах і приказуючи:
— Пустіть мене… Пустіть… Пустіть…
Він силоміць посадовив її і знову став коло неї навколішки. Він наводив усілякі докази й давав поради, намагаючись довести, який безглуздий та небезпечний її намір. Він не забув нічого, що треба було сказати, аби умовити її, самою ніжністю своєю прагнув її переконати.
А що вона холодно мовчала, він просив, благав вислухати його, повірити йому, зробити так, як він радить.
Коли він скінчив, вона сказала:
— Чи ви маєте намір відпустити мене тепер? Пустіть мене, я хочу піти.
— Заждіть, Ірено!
— Пустіть мене!
— Ірено… ви вирішили остаточно?
— Пустіть мене!
— Скажіть мені тільки, чи ваше рішення, ваш божевільний намір, про який ви ще гірко пошкодуєте, — остаточний?
— Так… Пустіть!
— Тоді залишайся. Ти добре знаєш, що тут ти вдома. Завтра вранці ми поїдемо.
Вона підвелася, незважаючи на його слова, і сухо проказала:
— Ні. Надто пізно. Я не хочу жертв, мені не потрібні подвиги самозречення.
— Залишайся. Я зробив усе, що мусив зробити, і сказав, що треба було сказати. На мені більше не лежить відповідальності за тебе: моє сумління спокійне. Кажи, чого ти хочеш, і я послухаюся.
Вона знов сіла, якийсь час мовчки дивилася на нього, потім спокійно сказала:
— Тоді поясни.
— Що тобі пояснити?.
— Все… все, що ти передумав, перш ніж отак змінити своє рішення. Тоді я знатиму, що робити далі.
— Але я зовсім і не думав нічого. Я мусив тебе попередити, що ти збираєшся вчинити безглуздо. Ти наполягаєш — тоді я прошу своєї пайки цього безглуздя, навіть вимагаю її.
— Щось не віриться, що ти так швидко передумав. Якось неприродно.