Ще дужче обурений і принижений після поразки, Френк підвівся й поплентав до свого човна.
— Слухай-но, голубо, — гукнув до нього переможець, — може, залишиш свою візитну картку?
— Візитних карток розбишакам не залишають, — кинув через плече Френк, сідаючи в човна й вичерпуючи з нього веслами воду. — Моє прізвище — Морган.
Страшенно вражений, незнайомець розтулив був рота сказати щось, але передумав і лише промимрив до самого себе: «Одного пір'я птах. Не дивно, що ми такі схожі».
Все ще лютуючи, Френк повернувся до Бичачого острова, сів на березі протоки, закурив люльку й поринув у сумні роздуми. «Скажені всі до одного, — міркував він. — Де ж можна таке чинити! Цікаво, як поводився б Ріган із цим людом. Йому б вони таки відрізали вуха».
Якби Френк міг тієї хвилини бачити юнака в парусинових штанях, такого схожого на нього, він би й справді повірив, що в Латинській Америці всі люди навіжені. Бо той у курені на острові розглядав копію олійного портрета сера Генрі Моргана, що висіла на стіні, і стиха казав до себе:
— Я, здається, таки добряче налякав цього Морганового нащадка. Бачиш, старий розбійнику, — усміхнувся він далі, — двоє твоїх найпізніших родичів мало не повбивали один одного з автоматичних револьверів, проти яких твої пістолі — звичайнісінькі іграшки.
Він схилився над побитою й поточеною шашелем дорожньою скринею, підняв віко з літерою «М» і знову звернувся до портрета:
— Так, мій предку, старий валлійський пірате, ти залишив мені тільки оці лахмани та своє обличчя. Та якби мене обстрілювали так, як тебе у Порт-о-Пренсі, я б не гірше за тебе себе показав.
Через хвилину, почавши напинати поїдене міллю вбрання, витягнене зі скрині, він додав:
— Ну, це дрантя вже на мені. Виходь тепер, пане предку, із своєї рами й насмілься сказати, що я хоч будь-чим відрізняюсь від тебе.
Між живою людиною, одягненою в стародавні шати сера Генрі Моргана, з ножем при боці та двома незграбними пістолями з рушницю завбільшки за поясом, і портретом старого розбійника, що давно вже спорохнявів, була разюча схожість.
Юнак, торкаючи струни гітари, заспівав старовинної піратської пісні, і йому почало ввижатися, що портрет його двійника тьмариться й переходить в іншу картину: старий пірат, спираючись спиною до щогли й поблискуючи ножем, відбиває напад химерно повдяганих матросів, що півколом оточують його, а з другого боку щогли інша людина, так само одягнена й озброєна, і собі вимахує ножем проти другого півкола розбишак, що разом із першим утворює коло круг щогли.
Живий витвір його уяви урвався водночас із струною, яку він смикнув із надмірним запалом. І в раптовій мовчанці йому здалося, що сам сер Генрі, оживши, виходить із рами, іде до нього, бере за рукав, тягне з куреня й нашіптує тогосвітнім голосом:
Юнак скорився своєму проводиреві з царства тіней, — а можливо, то був потяг його власної душі, — і вийшов із куреня на берег. Там, кинувши оком через вузьку протоку на Бичачий острів, він уздрів свого недавнього супротивника, що стояв спиною до коралової брили й відбивав напад напівголих, озброєних ножами індіян, вимахуючи на всі боки ломакою, яку море прибило до берега.
Саме тоді Френка хтось улучив у голову каменюкою, і він, очманілий від удару, побачив привида, який майже переконав його, що він помирає й переходить до царства тіней. То був сер Генрі Морган власною особою, що з ножем у руці поспішав до берега рятувати його. А за хвильку привид уже орудував ножем, ревучи:
Попліч, спинами до щогли,
Даймо відсіч ворогам!
Ноги Френкові затремтіли, коліна підігнулись, і, покволом надаючи, він побачив, як перед грізною постаттю пірата розпорошувались та кидались урозтіч індіяни, і почув їхнє голосіння: «Боже, поможи! Врятуй нас, пресвята діво! Це ж бо мара старого Моргана!»
Френк розплющив очі лише в курені на Телячому острові. Потроху приходячи до пам'яті, він побачив лице сера Генрі Моргана, яке дивилося на нього з портрета на стіні. Тоді помітив точну копію сера Генрі, тільки молоду, із плоті й крові, яка підносила йому до вуст кухля з бренді й примушувала пити. Не торкнувшись кухля, Френк звівся на рівні ноги, обоє вони ззирнулися поміж себе, глянули на портрет і перед тим, як випити, цокпули-ся, вітаючи сера Генрі й один одного.