Капітан, або Вовк Ларсен, як звано його, перестав ходити й пильно подивився на вмирущого. Це останнє зусилля в боротьбі за життя було таке страшне, що матрос покинув лити воду і широко розплющеними очима втупився в нещасного; брезентове відерце перехилилося, і з нього потекла на палубу вода. Вмирущий судомно бив підборами об ляду; потім простяг ноги, випростався, ще напружився і нарешті затих, лише голова ще кілька разів перекотилася з боку на бік. Та ось напруга м'язів ослабла, голова вже не перекочувалась, і з грудей вирвалося зітхання, наче йому відразу полегшало. Щелепа в нього відвисла, верхня губа піднялася, і вищирилися два ряди потемнілих від тютюну зубів. Здавалося, ніби риси його обличчя застигли в диявольській осмішці, — він глузував зі світу, який оце тільки-но покинув.
Тоді сталось найнесподіваніше. Наче грім ударив — так капітан вибухнув лайкою над мерцем. З уст йому безперервним потоком посипались прокльони. То була не звичайна лайка, не просто нечемні вирази, ні, кожне слово було саме блюзнірство, а слів тих була ціла злива. Вони сипались і тріщали, мов електричні іскри. Зроду не чув я нічого подібного, — мені таке й не снилося ніколи. Мавши справу з літературними виразами, сам схильний до ефектних образів та фраз, я можу сказати, що саме я краще за будь-кого міг оцінити надзвичайну яскравість, силу й рідкісне блюзнірство його метафор. Скільки я міг зрозуміти, розлютило його те, що небіжчик, капітанів помічник, перед відплиттям із Сан-Франціско дуже запиячив, а тоді ще отак нетактовно помер, залишивши Ларсена без помочі, і це на початку подорожі!
Зайве було б нагадувати, принаймні моїм приятелям, як мене приголомшило почуте. Лайка й непристойна мова, яка там не є, завжди неприємно вражала мене. Мені стало якось млосно, серце наче хто стис у жмені, голова пішла обертом. Як на мене, смерть завжди обвіяна чимсь урочистим і величним. Вона несе з собою тишу, супокій, її освячено обрядовістю. Але смерть у такому гидкому й страшному вигляді — цього ще я не бачив. Як я вже сказав, я й дивувався з сили жахливого потоку слів, що лилися з уст Вовка Ларсена, і був украй приголомшений. Здавалося, що від палючих струменів лайки тіло мерця повинне спопелитися; я не здивувався б, якби мокра чорна борода почала закручуватись, кучерявіти і спалахнула б димом та полум'ям. Але покійник був незворушний. Він усе глумливо шкірив зуби, цинічно-глузливо й задерикувато. Він був господар становища.
РОЗДІЛ III
Вовк Ларсен урвав свої прокльони так само несподівано, як і почав. Тоді запалив погаслу сигару і кинув навколо оком. Погляд його зупинився на Магріджі.
— А, кок? — промовив він ніби ласкаво, але в голосі його звучало щось холодне і тверде, мов криця.
— Так, сер, — відповів Магрідж улесливо й винувато.
— Як гадаєш, чи не занадто ти витягуєш свою шию? Це, знаєш, зле для здоров'я. Помічник помер, але мені не хотілося б, щоб і ти пішов слідом за ним. Отож дбай про своє здоров'я, та гляди, дбай як слід. Зрозуміло?
Те останнє слово після лагідних попередніх пролунало різко, мовби ляснув батіг. Кок аж зіщулився.
— Так, сер, — покірно відказав він, і провинна голова зникла в камбузі.
Хоч капітанові слова стосувалися лише кока, в решти команди теж ніби відразу пропала вся цікавість до мерця, і кожний узявся за свою роботу. Проте декілька чоловік, що стояли нічого не роблячи в проході між камбузом та люком, — судячи з вигляду, не матроси, — і далі собі потиху розмовляли. Як я потім довідався, то були мисливці на котиків, люди вищої категорії, ніж звичайні матроси.
— Йогансене! — покликав Вовк Ларсен. Один з матросів слухняно підійшов до нього. — Візьми голку та наперсток і заший цього пройдисвіта! Найдеш стару парусину в рун дуці. І не дляйся!
— А до ніг йому що прив'язати? — запитав матрос після звичайного: «Так, сер».
— Та щось придумаємо, — відповів Вовк Ларсен і голосно гукнув: — Кок!
Томас Магрідж вискочив з камбуза, наче іграшковий блазень із скриньки.
— Піди в трюм, набери мішок вугілля.
— Чи нема в кого з вас біблії або молитовника? — звернувся капітан цей раз до мисливців, що стояли без діла.
Вони похитали головами, а один з них кинув якийсь жарт, що я його не розчув, і всі зайшлися сміхом.
Вовк Ларсен спитав те саме в матросів. Біблія й молитовник, здавалося, були для них занадто незвичайні речі, але один матрос зголосився зійти в кубрик, щоб там попитати; за хвилину він повернувся ні з чим.