Для того щоб країна захоплювалась коридою, необхідні дві умови. По-перше, треба розводити биків, і, по-друге, народ має цікавитися смертю. Англійці та французи живуть, щоб жити. У французів існує культ небіжчиків, проте найважливіше ДЛЯ нпт — втішатися щоденними житейськими клопотами, родиною, спокоєм, забезпеченим становищем і грошима. І англійці живуть не для потойбічного світу, вони не люблять думати, говорити чи згадувати про смерть, шукати її або наражатися на смертеЛьну небезпеку; хіба що для блага батьківщини, заради спорту чи за певну винагороду. А взагалі — це неприємна тема, її слід уникати і по можливості не заглиблюватися в неї. Не варто згадувати про втрати, кажуть вони, і я чув це на власні вуха. Англієць убиває задля спорту, француз — задля здобичі. Всі ж інші вбивства для них — жорстокість. Все воно, звісно, не так просто, як я намагався тут описати; що ж, кожне узагальнення дещо спрощує, а я і прагнув знайти певний загальний принцип, щоб обійтися без винятків…
…Кастільський селянин зовсім позбавлений тієї простакуватості, що, як правило, добре уживається з хитрістю, притаманною жителям Каталонії та Галлего. І хоч клімат у його рідній Кастілії досить суворий, проте це життєдайний край: чоловік тут має їжу, вино, дружину й дітей або ж мав їх; але вигод ніяких, та й капіталу не густо. Матеріальні блага для кастільця не самоціль, а лише якась часточка життя, а власне життя — це те, що дається нам перед смертю. Поет, у жилах якого текла англійська кров, колись написав: «Життя — реальність, життя — не жарт, і мета його — не могила». А де він сам похований?.. І де ж нині реальність та серйозність його життя? У кастільців напрочуд розвинений здоровий глузд. Ця земля не могла б народити поета, здатного написати такі рядки. Кастільці знають, що смерть — неминуча дійсність, яка неодмінно прийде до кожного, і тільки це певне на землі. Воно настільки вище від усіх найсучасніших вигод, що не зрозуміло, навіщо заводити ванну в кожній американській квартирі або, скажімо, радіо. В Кастілії багато розмірковують про смерть, і якщо люди там набожні, то їхня віра стверджує, що життя незмірно коротше за смерть. Ось чому кастільці виявляють розумний інтерес до смерті, й коли пополудні, за мізерну платню, можна побачити, як погрожують нею, уникають її, відкидають і зрештою приймають, то вони віддають свої сентімо, беруть вхідний квиток і дивляться кориду. Навіть тоді, коли часто-густо, з тих чи інших причин (я намагався їх розкрити в цій книзі), вистава не задовольняє їхнього естетичного чуття і люди почувають себе емоційно обкраденими…
…Що ж іще має бути в книжці про країну, яку дуже любиш? Рафаель твердить, що тепер усе змінилось і він уже ніколи не поїде в Памплону. «Ла Лібертад», на мою думку, стає надто схожою на паризьку «Тан». Це вже не та газета, через яку ви могли звернутися до кишенькового злодія з проханням повернути гаманця, напевне знаючи, що той помітить вашу об'яву; нині республіканці — шановані люди, і Памплона, звісно, змінилася, проте не настільки, як з роками ми самі. Я переконався, що після чарки-другої все стає майже таким, як і було завжди. Я знаю, — тепер усе змінюється — і нехай. Для мене все вже не те. Тож хай настають зміни. Всі ми залишимо цей світ раніше, аніж він зміниться надто сильно; і після нас, якщо не буде ще одного потопу, влітку так само литиме дощ на півночі Іспанії, і так само соколи витимуть гнізда під банями собору в Сантьяго та в Ла-Гранья, де ми тренувалися з плащем у затінку, на довгих стежинах, посипаних жорствою. Але вже ніколи не вертатися нам з Толедо в темряві, промиваючи фундадором горло від куряви, ніколи не повториться той липневий тиждень у Мадріді й усе, що відбулося тієї ночі. Ми бачили, як усе минало, і бачитимемо ще багато втрат. Найважче — просто жити й робити своє, дивитися, чути, вчитися та розуміти; і писати, коли по-справжньому вивчиш щось, — не зарано, але й не надто пізно. Нехай ті, хто бажає, рятують світ, якщо вони ясно й цілісно бачать його. Тоді кожна часточка, якщо вона показана правдиво, відбиватиме цілий світ. Найголовніше — працювати й навчатися цього. Ні, це ще не справжня книжка, але все ж треба було дещо сказати. Розповісти про деякі прості й потрібні речі…
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ
КНИГА ОПОВІДАНЬ
На відміну від усіх інших видів бою чи боротьби,