— Ну, як ти?
— Добре, — відповів молодий. Він обливався потом, і м'язи в нього на ногах посіпувалися від натуги.
— Зажди мене тут. Я піду попереджу їх. З такою ношею нам стрілянина ні до чого.
— Так, навіть холостими, — сказав молодий. — А далеко ще?
— Ні, вже зовсім близько. Як тебе звуть?
— Роберто. — Молодий зняв рюкзак із плечей і обережно поставив його між двома каменями біля струмка.
— Ну, то зажди мене тут, Роберто, я вернуся по тебе.
— Гаразд. Але скажи мені, до мосту треба спускатися цією самою дорогою?
— Ні. Туди ми підемо іншою. Коротшою і не такою крутою.
— Я не хотів би залишати оце-о надто далеко від мосту.
— А ти подивишся. Як не сподобається, знайдемо інше місце.
— Гаразд, — сказав молодий.
Сівши коло рюкзаків, він стежив, як старий лізе на скелю. Лізти на неї було неважко, старий спритно, майже наосліп знаходив зручні виступи, і молодий зрозумів, що той уже не раз бував тут. Але ті, до кого він ішов, намагалися не залишати слідів: ніякої стежки не було видно.
Молодого — його звали Роберт Джордан — мучив голод, і на душі в нього було тривожно. Йому не раз доводилося терпіти голод, але тривожився він не часто, бо нехтував усякою небезпекою, а до того ж із власного досвіду знав, як легко в цій країні пересуватися у ворожому тилу. З добрим провідником це було так само легко, як пробиратися через лінію фронту. Важко тільки від думок про те, що буде з тобою, як тебе впіймають, — і від необхідності вирішувати, кому можна довіряти. Людям, з якими ти робиш спільну справу, треба довіряти — от і вирішуй, хто вартий довір'я. Але й це не бентежило його. Було ще багато чого іншого.
Ансельмо був добрий провідник і вмів ходити в горах. Робертові Джордану й самому не бракувало витривалості, однак після сьогоднішнього переходу, — а вони вирушили ще вдосвіта,— він переконався, що старий може загнати його до смерті. Досі Роберт Джордан довіряв Ансельмо в усьому, хоч і не знав, які в нього погляди, бо ще не траплялося нагоди перевірити їх. А втім, за свої погляди старий відповідає сам. Ні, не Ансельмо тривожив його, й оце завдання з мостом було не важче, ніж багато попередніх завдань. Він міг знищити будь-який міст, і йому вже доводилося підривати мости всяких розмірів та конструкцій. У рюкзаках було досить вибухівки і всього необхідного, щоб знищити і цей міст, навіть коли він удвічі більший, ніж розповідав Ансельмо, ніж він сам пам'ятає,— Роберт Джордан у 1933 році переходив його, прямуючи до Ла-Гранхи, — ніж сказано було в описі, який Гольц прочитав йому в одній із горішніх кімнат позавчора ввечері в будинку поблизу Ескоріала.
— Підірвати міст — це ще дуже мало, — сказав Гольц, водячи олівцем по великій карті. Його поголена, вкрита шрамами голова виблискувала у світлі лампи. — Ви розумієте?
— Так, розумію.
— Це ще, власне, нічого. Просто знищити міст — це провал.
— Так, товаришу генерале.
— Підірвати міст в точно визначену годину, залежно від часу, на який призначено початок наступу, — ось що нам потрібне. Ви розумієте? Ось що ви маєте зробити.
Гольц подивився на олівець і постукав ним по зубах.
Роберт Джордан нічого не відповів.
— Ви розумієте? Ось що ви маєте зробити, — вів далі Гольц, дивлячись на нього й киваючи головою. Він постукав олівцем по карті.— Ось як я зробив би. І ось чого в нас не вийде.
— Чому, товаришу генерале?
— Чому? — сердито сказав Гольц. — Ви були свідком стількох наступів і ще питаєте мене чому? Звідки я знаю, що мого наказу не змінять? Хто гарантує, що наступу не скасують? Хто гарантує, що він розпочнеться бодай за шість годин після призначеного часу? Чи коли-небудь наступ відбувався так, як він має відбутись?
— Якщо це ваш наступ, він розпочнеться вчасно, — сказав Роберт Джордан.
— Наступ ніколи не буває моїм, — сказав Гольц. — Я готую його. Але це не мій наступ. Артилерія — не моя. Я повинен випросити її. Мені ніколи не дають того, що я прошу, навіть коли є що дати. Та це дрібниця. Є ще багато іншого. Ви знаєте, як воно тут буває. Не варто вдаватися в подробиці. Щось завжди стане на заваді. Хто-небудь неодмінно втрутиться й зведе все нанівець. Отепер ви, мабуть, розумієте?
— То коли ж треба підірвати цей міст? — спитав Роберт Джордан.