Але справжній художній твір не може бути лише політичним документом доби чи політичним кредо письменника. Це передусім твір ліричний і сповнений трагізму. Як завжди у Хемінгуея, героя показано, так би мовити, під «високим тиском», у хвилини кризи, коли хвороба серця щомиті загрожує йому смертю. Тому все, з чим він стикається протягом двох останніх днів свого життя, що їх описано в романі, набуває особливого змісту, особливої гостроти і яскравості.
Герой озирається на пройдений шлях, робить підсумки і зводить рахунки з життям. І підсумки ці нещадні.
З його вини загинув полк — він втратив його, підкорившись безглуздому наказу. Він був одружений з жінкою, яка залишалася для нього чужою. Тяжко хворий Кантуелл як за останню надію хапається за своє дивне кохання, шукаючи в Ренаті оновлення. Назву цього роману взято з передсмертних слів Томаса Джексона, генерала армії південців під час Громадянської війни в США. Літературознавці знаходять аналогії між безіменною річкою в назві роману і міфічним Стіксом, що відділяє царство живих від царства мертвих. Туди, за річку, і відходить полковник.
Роман написаний у важкий час хворим автором і, певне, через це звучить сумно і гнітюче. І знову, як і в ранніх творах, письменник проголошує стоїчний героїзм, при якому переможець не здобуває нічого.
СТАРИЙ І МОРЕ
Повість «Старий і море» принесла авторові всесвітнє визнання, після її виходу Хемігуеєві була присуджена Нобелівська премія за створення стилю, що найбільш відповідає нашій добі.
Перший «ескіз» цієї повісті з'явився ще в тридцяті роки, коли Хемінгуей жив у Кі-Уесті і писав для журналів оповідання і нариси про мисливство та рибальство. В 1936 році в «Есквайрі» з'являється нарис «На блакитній воді» — про риболовлю в Гольфстрімі, про той випадок із старим рибалкою, який згодом став основою сюжету повісті.
Хемінгуей добре знав умови життя і праці рибалок, закони рибальства. В 1937 році він створив на Кубі групу реєстрації рекордних виловів, яка згодом виросла в Міжнародну риболовну асоціацію. Останні роки свого життя письменник прожив на Кубі, поблизу рибальського селища Кохімар.
Там, на Кубі, в січні—лютому 1951 року і була написана повість. Назва прийшла не зразу. Спочатку були різні варіанти; «Людська гідність», «Море в житті». Потім у листі до видавця раптом з'являється назва повісті — про старого і про море. Повість вийшла майже водночас у вересні 1952 року в журналі «Лайф», який друкувався величезними тиражами, і окремою книжкою в 50 тисяч примірників. Новий твір Хемінгуея мав величезний успіх у читачів, відгуки критики були якнайкращими. 4 травня 1953 року стало відомо, що повісті «Старий і море» присуджено вищу літературну нагороду США — премію Пулітцера.
Сила цього твору — в зображенні людини. Старий рибалка стає на двобій з морем, з величезною рибиною. Не як ворог, а як органічна частка природи. І зливається з нею, і перемагає її водночас. І оцю свою велику майстерність він мусить передати хлопцеві — чужій дитині, яку треба вчити мужності, вміння боротися за життя.
«Старий і море» — книжка, написана в дусі кращих традицій американської літератури, насамперед «Мобі Діка» Мелвілла. І так само, як у «Мобі Діку». Символіка цієї повісті виростає з точно деталізованої, реалістичної образності. Прочитавши про конкретний випадок під час риболовлі, читач неодмінно сприйме і «підтекст» — гімн Непереможності людини, її здатності вистояти, подолати всі перешкоди на своєму шляху. Оця віра в людину і є найхарактернішою рисою творчості — всього етичного кодексу письменника.
Символіку повісті тлумачили по-різному: то вбачали в акулах критиків, що допікають письменникові. То вбачали в акулах і рибині символи добра і зла. Але сам Хемінгуей не хотів вдаватись у їх витлумачення. «Не було ще гарної книжки, — казав він журналістам, — яка б виникла із заздалегідь задуманого символу, запеченого в книжці, наче родзинки в солодкій булці. Солодка булка з родзинками дуже добра, а проте житній хліб — кращий. Я намагався показати і справжнього хлопця, і справжнє море, і справжню рибину, і справжніх акул. І, якщо мені пощастило зробити це досить добре й правдиво, вони, звичайно, можуть бути витлумачені по-різному».
ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Зібрані в розділі оповідання друкувалися свого часу в різних американських журналах і є останніми прижиттєвими публікаціями Хемінгуея в цьому жанрі. Їх незначна кількість свідчить, очевидно, не так про спад творчої активності письменника в останні півтора десятиліття його життя (хоча загалом такий і мав місце), як про те, що в цей період Хемінгуей відійшов від новелістики, працюючи над більшими творами («За річкою, в затінку дерев», «Старий і море»), а особливо над так званою «великою книгою», що була опублікована посмертно під назвою «Острови в океані» (див. т. 4 нашого видання).