Якби Ківу не так шокував вирок жінці, вона поцікавилася б, звідки в Джарена такі знання. Вона й сама чула перешіптування за роки в Заліндові, легенди про в’язнів, які отримували безжальний вирок. Але нічого не знала про Ордалії до свого прибуття.
— С-стихійні завдання? — Тіппові брови полізли на лоба. — Але тепер лише королівська сім’я володіє стихійною магією.
— Завдання, можливо, й навіяні старою магією, — продовжував Джарен, — але кажуть, що дійсно невинна людина подолає чотири Ордалії без зусиль.
— Тож… якщо жінка п-пройде ці Ордалії, вона зможе піти з Заліндова? Вільною? — запитав Тіпп, приголомшений цією думкою, наче бажав собі такого майбутнього.
— Ніхто ніколи не пережив усі Випробування Ордаліями, Тіппе, — м’яко втрутилася Ківа. — Одне чи два завдання — можливо. Якраз достатньо, аби приспати їх, створивши хибне відчуття безпеки. Але не всі чотири. — Вона прошепотіла закінчення: — Це завжди смертний вирок.
Джарен похмуро кивнув на знак згоди.
Тіпп зблід, тоді подивився на непритомну жінку. Він прикусив губу і промовив:
— Гадаю, це має с-сенс, якщо вона д-дійсно та, ким її вважають.
Ківа врешті ворухнула пальцями, аби зняти шмату з обличчя новоприбулої.
— І ким її вважають?
Наарі відповіла, коли Ківа зняла ганчірку, відкриваючи обличчя жінки.
— Гадають, що це Тільда Корентін, — сказала вартова. — Бунтівна Королева.
Ківине серце зупинилося, коли вона пильно подивилася на обличчя жінки середнього віку.
Прямий ніс, густі вії, темне волосся і брови. Засмагла шкіра мала нездоровий відтінок, і навіть коли її очі на коротку мить, затріпотівши, розплющились, вони були молочно-білі. Жінка була сліпою, і, зважаючи на те, що вона водночас пітніла і тремтіла, — дуже хворою.
Це все Ківа розглядала протягом пів подиху, бо саме стільки часу знадобилося на те, аби до неї дістався шок.
— Король Стеллан і королева Аріана хочуть зробити з неї приклад, — продовжувала Наарі, — особливо враховуючи те, що її впіймали під час вербування нових послідовників у Мірравені, а Евалон не має з ними домовленостей про екстрадицію, зважаючи на хиткі стосунки цих королівств. Найбільше, що королю з королевою вдалося, — це клопотання, аби її відправили сюди, де можна здійснити правосуддя, навіть якщо це означало, що їм не вдалося допитати її перед тим. — Наарі подивилася на хвору. — Хоча… в такому стані сумніваюся, що вона змогла б пролити світло на щось, навіть якби вони й змогли перехопити її до прибуття.
Ківі було важко набрати повітря в легені. Ця сліпа, хвора жінка — найрозшукуваніша особа в Евалоні — тепер під Ківиним наглядом. Бунтівна Королева. І не тільки це, але й…
— Що ц-це?
Тіппів голос відвернув увагу Ківи від панічних думок. Вона крутнулася й помітила, як він піднімає щось із долівки — клаптик пергаменту.
— Думаю, це в-випало з покривала, коли вони п-переклали її з нош, — припустив він, розкладаючи пергамент і примружено придивляючись до нього. Він повернув його боком, перевернув, і в Ківи всередині все обірвалося.
— Дай подивитися, — сказала вона, її голос ледь помітно тріснув.
— Нічого такого. Якісь карлючки, — вирішив Тіпп, але віддав пергамент.
Ківин пульс пришвидшився в рази, коли вона побачила знайомі кодові символи і переклала те, що вони повідомляли.
Послання було чітким:
Не дай їй померти.
Ми вже йдемо.[2]
Ківі перехопило подих, коли три останніх слова повторилися в її мозку.
Ми вже йдемо. Ми вже йдемо. Ми вже йдемо.
Більше не розмита обіцянка про «колись», а щось неминуче.
Її сім’я йде. Нарешті, після такого довгого чекання, вони вже йдуть. По Ківу… але також по Тільду.
По Бунтівну Королеву.
Ківа подумки вилаялася. Жінка, цілком імовірно, може й ночі не пережити, але навіть якщо виживе…
Протягом десяти років Ківа виконувала закодовані накази. Але вперше за весь час і гадки не мала, як зробити те, що їй сказали. Бо навіть якщо вона могла врятувати Тільду від хвороби, то не могла вберегти її від долі.
Так чи інакше смерть тієї наближалась. І Ківа нічого не могла з цим вдіяти.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Минуло два дні, три дні, чотири, та не було жодного натяку на те, що Бунтівна Королева — Тільда — йшла на поправку. Ківа лікувала її як могла, але, не знаючи, що призвело до її поточного стану, лікування вела радше методом проб і помилок.