— Отже, ті щелепи, що не пригодилися Мортьо, зараз у тебе в кишені.
— О сину мій, ти дуже здогадливий. На моє прохання, Мортьо погодився дати їх мені на. деякий час. Вони пригодяться мені.
— Чи не збираєшся повиривати свої зуби?
— А чом би ні? — всміхнувся старий. — Завтра або післязавтра навідаюся до дантиста.
— Чому так поспішаєш? — спитав син.
— Так треба.
— Невже справді хочеш собі приміряти?
— Поки що не питайте в мене більш ні про що.
Вони замовкли. Мовчки проминули Орлеан. Жакліна, чию руку стискав у своїй Жан-Луї, задрімала. Та ось вона раптом прокинулась, почувши своє ім'я.
— Жакліно, в братів Рето були міцні зуби? — спитав пан Маршан.
Вона задумалася.
— Нічим не можу довести, чи хтось з них носив штучні зуби. Ви ж це хочете знати?
— Ви мене зрозуміли.
— Якщо судити зі слів дантиста про вартість цього протеза, він навряд чи міг належати комусь з Пардоиів-Гаспарів-Рето, а тим більше човняреві Рушонові, — озвався Жан-Луї.
— Не поспішай з висновками. Що ми знаємо про Рушоноие минуле? Хто він був такий, звідки взявся там? А щодо вартості протеза, то я знаю про це тільки зі слів Мортьо.
— Одне слово, ти гадаєш, що й близнюки з твого загону й мої персакські — це ті ж самі люди. Шість осіб зливаються в одну пару. Пардони, Гаспари, Рето — це ти сама пара. Але чи можемо ми так говорити, коли розшукали тільки одного з цих братів і то мертвого? А де другий?
— Я все думаю, — промимрила Сюзанна, — чому ви вчепилися за ці щелепи?
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Наступного дня відбулася висадка десанту, як висловився Жан-Луї. По обіді він провів дівчину в затишну вуличку, що бралася трохи вище Монпарнасу. Зійшли сходами на шостий поверх, постукали у перші дворі праворуч. Помешкання Агати Каз складалося з двох кімнат. Жакліна, коли навчалася на підготовчих курсах, спала на канапці в більшій кімнаті, Анрі — в їдальні на розкладному ліжку, з яким він вовтузився щовечора й щоранку, вносячи й виносячи його.
Агата Каз була старша від свого покійного брата ми п'ятнадцять років. Коли померла їхня мати, що за рік перед тим повдовіла, майбутньому батькові Жакліни сповнилося тільки два роки. Агата замінила йому матір і віддала братові чи не найкращі свої літа. Панни Каз частенько, коли хотіла виправдати надмірну вимогливість до себе й до інших, натякала на свою самопожертву. У тридцять років вона вже набула всіх рис строї панни. Ставши службовкою міністерства фінансів, вона переселилася до Парижа. Саме того року її брат пішов добровольцем до війська.
Тітка Агата радо прийняла Жакліну й Жана-Луї, хоча зовні не виявляла особливого захоплення. Юнак помітив, що стара панна стримано ставиться не тільки до нього, а й до своєї небоги, яка так несподівано приїхала до Парижа, наче втекла з Пєрсака.
Коли ж Жан-Луї не знав, що Жакліниній тітці шістдесят шість років, він дав би їй щонайбільше шістдесят. Досить висока, не дуже міцної будови, колись темнокоса, але вже посивіла, Агата Каз ніколи не носила за вухом золотого ланцюжка від пенсне, як це роблять її ровесниці. Користувалася окулярами тільки в особливих випадках.
Господиня привела гостей до їдальні.
— Тітонько, ти вже знайома з Жаном-Луї, він приходив до Анрі, — защебетала дівчина.
— Я пізнала пана…
— Маршана, — підказала Жакліна.
— Ага, Маршана. Як ся маєте, добродію?
— Дякую, пані, все гаразд.
— Сідайте, будь ласка, погомонимо.
Усі троє посідали довкола лакованого столика, вкритого вишиваною скатертиною.
— Тітонько, я хочу насамперед признатися, що віднині Жан-Луї буде не тільки приятелем Анрі…
— О! — Агата вп'ялась очима в юнака, здогадуючись, про що йтиме мова.
— Так, так, тітонько. Ми подумали, що замість листа краще самим приїхати до Парижа й познайомити тебе з Жаном-Луї, з твоїм майбутнім зятем. Ми хочемо одружитись.
— Що ти кажеш? — тітка аж підскочила в кріслі.
Збагнувши всю урочистість цієї хвилини, Агата Каз підвелася, підійшла до буфета, взяла окуляри, надягла їх і відійшла до вікна.
— А підійдіть-но сюди.
Жан-Луї слухняно підійшов до неї.
— Отже, ви збаламутили голову моїй небозі. Ви ходите без капелюха. Здається, тепер у молоді так заведено. Щоб ти хоч трохи молодшим був… Але годі про це. Маю надію, мій майбутній зятю, що Жакліна буде щаслива з вами, — обернулася вона до небоги. — Ти, Жакліно, писала, що таки хочеш учитись на лікаря? Твій сердешний тато…