Видихнула. Тільки тепер зрозуміла напруженість, яка весь цей час сиділа в мені. М’язи шиї та плечей відпустило.
Чому? Чому вони й досі мають таку владу наді мною? Особливо Клер? Чому це я їм дозволяю?
Зітхнула, засунула щітку й пасту до косметички, відчинила двері. У коридорі було тихо та прохолодно, цілковита протилежність вітальні. Десь співав Джарвіс Кокер, проте у спальні його вже не було чутно. Я впала на ліжко. Яке полегшення… Заплющила очі. Мені навіть здалося, що я повернулася до своєї невеличкої квартирки в Гекні. Бракувало лише шуму машин та гудіння автомобілів.
Мені так сильно закортіло повернутися, що я навіть відчула м’якеньку квітчасту ковдру та пальмову шторку, яка ніжно розвівалася літніми ночами.
Постукали в двері. Розплющила очі, чорнота лісу пробивалася крізь скляні стіни.
Зітхнула, саме думала відповісти. Знову стукіт.
— Лі? Повірити не можу, що ти так чиниш стосовно Клер!
— Що? — раптово на мене навалилася страшенна втома. — Роблю що? Сплю?
— Я доклала стільки зусиль, щоб зробити цю вечірку ідеальною. Я приб’ю тебе, якщо зіпсуєш усе ще в перший вечір!
— Я нічого не псую, Фло. Це ти робиш з мухи слона. Я просто хочу спати. Можна?
— Ні, не можна! Я не дозволю тобі зруйнувати все, про що я так клопоталася!
— Я хочу спати, — повторювала як мантру.
— Ти… Гадаю, ти егоїстичне стерво, — вибухнула Фло. Обличчя пашіло, здавалося вона от-от заплаче. — Клер, Клер — найкраща! І вона заслуговує, вона заслуговує… — Її підборіддя тряслося.
— Добре, — перш ніж хоч якось обдумати її слова, я грюкнула дверима перед її носом.
Якусь мить вона ще стояла біля кімнати, важко дихала. Мені здалося, вона схлипує. Треба піти й вибачитися. Не можу ж я так сидіти й слухати її розпач за дверима?!
Якимось чином Фло зібрала себе докупи й пішла вниз, залишивши мене майже на межі істерики.
Не знаю, коли прийшла Ніна, проте було пізно, дуже пізно. Я не спала, лише вдавала, що сплю, згорнувшись калачиком під ковдрою з подушкою на голові. Ніна походжала по кімнаті, грюкала баночками й штовхала ногами валізу.
— Ти спиш? — поцікавилася вона, вмощуючись на друге односпальне ліжко.
— Ні. Ти ж грюкаєш усім, що потрапляє під руку.
— Пробач, — Ніна лягла під простирадлами. Позіхнула, її очі втомлено заблищали. — Слухай, вибач за те, що трапилося. Чесно, я не…
— Усе гаразд, — стомлено насилу витиснула з себе. — І ти пробач. Я надто бурхливо відреагувала, — втомлена й п’яна, я навіть вирішила попросити вранці пробачення у Фло. Хоч би хто був винний, проте не вона — це точно.
— Це все через мене, — додала Ніна. Вона перевернулася на спину й поклала руки за голову. — Я, як завжди, до біса хочу поворушити лайно. Просто знаєш, десять років. Але я думала, мене пробачать, я ж думала… — вона вагалася. Проте я знаю, про що йшлося. Таке пробачають, адже будь-яка нормальна людина давно б те пережила й рухалася би далі.
— Я знаю, — втома цілковито накрила мене. — Ти думаєш, що я — ні? Це ж жалюгідно.
— Норо, що трапилося? Очевидно, що щось трапилося. Твоя реакція підтверджує це. Ви не просто розбіглися.
— Та нічого. Він мене покинув. Усе.
— Я чула інше, — вона перевернулася, втупивши очі у моє обличчя. — Я чула, ти його кинула.
— У такому разі ти чула брехню. Це він мене кинув, лишивши карлючки, про які тобі чудово відомо. Я позбулася телефона. Проте привітне цвіркотіння есемески і далі жалило мої вуха.
— Гаразд… проте. Я ніколи не питала. Він…
Ніна спинилася. Я чула, як обертаються коліщатка в її голові, намагаючись підібрати потрібні слова. Я мовчала. Хоч би що вона там придумала, їй це не допоможе.
— От лайно, ніяк інакше це не скажеш. Він же не бив тебе… чи бив?
— Що?
Цього не чекала.
— Звісно ж, ні.
Ніна лягла на спину.
— Пробач. Але чесно, Лі…
— Нора.
— Вибач! Вибач, це через Клер. Ти маєш рацію. Сенсу в цьому нема. Але, чесно кажучи, твоя поведінка після розриву. Чого не придумаєш… Не будеш же звинувачувати людей за їхні вигадки…
— Людей?
— Слухай, нам було по шістнадцять — ти ідеш з міста, Джеймс ходить як неприкаяний. Пліткували.
— А трясця йому! — я витріщилася на стелю. Стояла цілковита тиша. Щось бубоніло за вікном. Схоже на дощ, проте дещо м’якше. — Люди базікали?