Аж ось і знайома скеля.
— Тут, — майже одночасно мовили Славко й Валерій, побачивши виступ, схожий на голову носорога.
Так, це був той самий виступ, та сама скеля, біля підніжжя якої нічого не росло.
Потужні промені прожектора освітлювали біле крейдяне каміння, піщані острівці… Але контейнера не було. Наче шмат вірьовки, ледь коливалося над камінням стебло рудої, з яскравими цяточками водорості, занесеної сюди течією.
— Щоб контейнер занесло кудись течією, вона мусить бути дуже сильна, а прилади цього не показують, — бурмотів Славко.
— Тоді, мабуть, підводний човен не просто пройшов мимо, — обізвався молоденький командир.
— А може бути, що ні те, ні друге, — начебто дражнився з ним Славко.
— Ви на військовій службі були? — зиркнувши на нього, спитав командир.
— Хочете сказати, що там би з мене людину зробили, — засміявся Славко. — Та це зараз ні до чого.
Він скерував носовий прожектор трохи лівіше.
— Погляньте! — вигукнув. — Бачите слід? Ніби хтось і справді тягнув контейнер. А втім, це могла бути і течія, особливо якщо сила її не постійна. Тут треба визначити рух води…
— Не завадило б також зробити розвідку і ретельно оглянути місцевість, використавши водолазів та дельфінів, — зауважив командир.
— Правильно, — погодився Славко. — Тут неподалік є навчальна база біоніків. Дресирують дельфінів. Викличемо Людочку та її друзів.
Цієї миті Валерій, припавши до бокового ілюмінатора, вигукнув:
— Знову він!
До батискафа підпливав восьминіг. У яскравому світлі променя, там, де билося одне з трьох сердець молюска, було видно темну пляму. Восьминіг зовсім не маскувався, навпаки — набув чорного кольору з поздовжніми білими смугами, немов хотів, щоб його швидше помітили. Схоже було, що це їхній давній знайомий, бо вже занадто впевнено зазирнув він у віконечко, з цікавістю зупинивши погляд на командирові.
Командир бачив восьминога вперше, і його охопив подив, як свого часу Славка з Валерієм. А втім, і тепер їх зачарували ці величезні, нелюдські і майже людські очі.
— Можливо, справжні очі у нього значно менші, — обізвався Славко. — Але навколо них розміщені колами ряди барвникових клітин — хроматофор. З їхньою допомогою восьминіг може «робити» очі великими, лякаючи ворогів.
— Які б великі не були в октопуса очі, зони в нього надто зіркі, — додав Валерій. Як і кожен дилетант, він полюбляв козиряти латинськими термінами. — 3 ним можуть позмагатися хіба що коти та сови.
— Ви теж учений? — запитав у нього командир.
Валерій вважав за краще промовчати. Він тепер і сам не міг визначити свою професію. Хоч він і філолог за освітою, але так склалося, що до філології зовсім непричетний і майже зовсім забув про неї.
Його голова була набита найрізноманітнішими знаннями з кібернетики й біології, медицини і міжнародного права, криміналістики, геології, космоплавання й столярної справи. Він володів прийомами джіу-джітсу і мав перший розряд з лижного спорту, захоплювався слаломом і підводним полюванням… Окрім усього, ще й непогано співав, акомпануючи собі на гітарі, і навіть сам складав пісеньки. А працював він роз’їзним кореспондентом комсомольської газети. Валерій, як і кожен журналіст, мріяв, що коли-небудь натрапить на справжній матеріал і зможе написати книжку… І ось тепер, здавалося, він на шляху до заповітної мети. Він заклинав долю, щоб контейнер затягла не течія, щоб восьминоги виявилися представниками нового, зовсім не відомого науці виду, щоб…
Тим часом восьминогий, а точніше восьми-рукий, наче прикипів до ілюмінатора. Здавалося, він уважно стежить за всіма діями людей. Командир, певно, його вже не цікавив. Найбільше восьминіг дивився на Славка, і особливо, коли вчений вмикав той чи інший прилад. В такі моменти молюск розквітав різними барвами, ставав то чорним, то попелясто-сірим, зеленим або салатовим, жовтим, оранжевим, рожевим, червоним, вкривався плямами та смугами.
— Жаль, що тут ми не можемо спостерігати найтонших відтінків, — пошкодував Славко. — їх — сотні, а система прожекторів, навіть у нашого батискафа, ще далека від досконалості, та й пластмаса ілюмінаторів не ідеально прозора. Зате вона має великий запас міцності і витримує такий тиск, коли скло перетворюється на порошок.
У міцності пластмаси невдовзі переконалися всі троє. Восьминіг на хвилинку зник з поля зору, а потім почулися сильні удари по корпусу корабля. Раніше, ніж люди опам’яталися, біля ілюмінатора з’явилося щупальце з великою каменюкою. Методично, із швидкістю пневматичного молота восьминіг забарабанив нею у віконце.
Славко потяг важіль управління на себе, кидаючи батискаф стрімко вгору, праворуч, ліворуч. Але восьминіг не відставав. Він, очевидно, щільно присмоктався до корабля і робив віражі разом з ним, не перестаючи грюкати по корпусу.