Проте коли Лімас, який уже майже переліз через стіну, бачить, як Ліз падає, завмерлим поглядом дивлячись на нього, він повертається, потрапляє під світло прожекторів поліцейських, які врешті стріляють у нього. «Падаючи, Лімас бачив, – закінчує свій роман Ле Карре, – як дві великі вантажівки розчавлюють маленьке авто, з вікна якого йому весело махають діти».
Віра у насолоду
«Не хлібом самим живе людина. Трохи згодом потрібно й чогось випити». Вуді Аллен напрочуд точно виражає суть справи. Насамперед базові потреби людини. Вони мають бути задоволені. Треба втамувати голод і спрагу. Бажання їсти й пити слугує, здається на перший погляд, збереженню індивіда. А статевий потяг слугує збереженню виду. Спочатку очікування, потім задоволення – здається, такий порядок запланований природою: сильне прагнення задовольнити ці бажання, що зберігають життя і вид, і приємне відчуття в процесі задоволення.
Проте на ці феномени потреби й задоволення можна поглянути під протилежним кутом зору: йдеться не про якісь плани природи, а про те, що жага й насолода є справжніми стовпами нашого існування. Те, що вони існують скрізь у природі, у тварин і далебі навіть у рослин, нічого в цьому не змінює. Природничі теорії потягів та інстинктів є лише безпорадними спробами об’єктивно подати стан речей. Вони розчаровують своїми непевними поясненнями. Їм не вистачає ні глибини, ні безпосередності, аби схопити суб’єктивний досвід.
Це як з солодкістю меду. Вже за часів Античності люди знали, що мед не солодкий, але більшості людей його смак здається солодким. Він не солодкий, тому що його солодкість не є фактом первинного досвіду, а натомість пов’язана зі структурою наявних у меді молекул і викликаних ними хімічних реакцій на язику. Хворим на жовтуху мед здається гірким. Отже, нормальна солодкість, стверджував Демокрит, є так само мало матеріальною властивістю меду, як і його ненормальна гіркота. Утім, знаючи, що мед стає солодким лише тоді, коли ми його куштуємо, це не псує нам насолоди смаком. Урешті, справа саме в цьому, а не в структурі наявних у меду молекул.
Якби ми мали лише примітивні базові потреби – в світлі, сні, харчуванні, розмноженні, – ми не відрізнялися б від тварин. Людина виявляє себе як людина в тому, що здатна підноситися над архаїчними бажаннями. Що вона не віддається ним безпорадно, але спроможна підкорити їх своїй волі. Вона у різні способи витончує та облагороджує життєві потреби й постійно винаходить нові, що начебто не мають нічого спільного із забезпеченням власного життя або збереженням виду.
Іще в ранніх культурах кам’яного віку з’явилися додаткові потреби: в одязі, в життєвому просторі, у грі та в боротьбі за владу. З перебігом подальшої історії людства потреби ставали все різноманітнішими і витонченішими. Кількість потреб і способів їхнього задоволення, притаманні певній епосі, можна навіть взяти за міру висоти культури, що про них дбає.
Уся сучасна економіка процвітає за рахунок перетворення, збільшення, збагачення, культивування вже наявних потреб і винаходу нових, раніше нечуваних прагнень. Те, що економіка постійно зростає, пояснюється, з-поміж іншого, тим, що людина ніколи не досягає такого рівня задоволення, на якому вона відчуває себе назавжди такою ситою і щасливою, що не має більше ніяких бажань. Цим, як прозорливо підкреслював Карл Маркс, вона відрізняється від тварини, і цим вона штовхає вперед розвиток економіки: тварина знає, коли їй достатньо, – натомість людина постійно хоче більшого й іншого, від свого народження й до останньої миті.
Тому, хто хотів би охопити наочно всю картину людських бажань, варто лише уважно придивитися до строкатого потоку рекламних роликів у електронних СМІ або до великих плакатів на стінах і стовпах для афіш та об’яв. Розмаїття цього спектра практично неозоре. Воно сягає від місцевих харчів, текстилю та товарів до нематеріальних благ у царинах спорту, культури, комунікації та багатьох інших.
Навіть псевдорелігійна віра від цього не вільна: винахідливі спокусники душ відкривають усе нові й нові хитрощі, аби пробудити в людях прагнення до релігійно вкоріненого, осмисленого способу життя, а відтак запропонувати привабливий патентований рецепт. Це починається від блідих, наївних пропозицій простих сект, жалюгідні й набожні представники яких, упродовж годин стоячи у людних місцях, підносять угору збірники проповідей Свідків Єгови. І закінчується психологічно витонченими маніпуляціями досвідчених звабників, що роблять успішний бізнес на обіцянках спасіння.