— А це вже недобре віщує, — пробурмотів Кльоцко, стривожено оглядаючись на всі боки.
Восьмьоркін підійшов до Чижеєва і весело сказав:
— Може, завернемо? Дідуган так ніби оживає, он уже до дельфінів прискіпується. Я йому спирту дав.
— Ти з глузду з'їхав! — зашипів на нього Сеня. — Доконати хочеш? Він ледве дише. Ти й сам — ото ніби…
— Атож!.. докінчив.
— Шкода, що боцман хворий, він би тебе докінчив! — розсердився Чижеєв. — Говорити з тобою противно.
Різко перевівши руль, він наддав швидкості.
— Ну й не треба, — відповів Восьмьоркін. — Я краще з Катею поговорю.
Але дівчина була небалакуча. Її закачувало навіть на легкій хвилі. А тепер, коли катер, кренячись, почав описувати дугу, Катя ледве переборювала нестерпну нудоту.
Степана образила її мовчанка. Важко зітхнувши, він сів самотньо біля зрізу[15] і засвистів.
Перед світанком темрява ще більше згустилася над морем. У небі зникли останні зорі. Подув вологий вітер, стало холодно. Кльоцко неспокійно завовтузився і раптом закричав:
— Восьмьоркін! Як вахту несеш! — У голосі його відчувалась тривога. — Бачив за кормою невідомий вогонь?
— Наче вогню й не було. Привиділося, певно, від бризків таке буває.
— Я тобі покажу — бризки! Дивись краще!
Восьмьоркін, напружуючи зір, почав вдивлятися в темряву. За кормою він нічого підозрілого не помітив, зате вдалині, справа по носу, побачив два білих буруни. В цей час і зліва за кормою, немов від ракети, освітився шматок неба: десь дуже далеко заблимала зелена цятка.
«Попалися, — подумав Восьмьоркін. — Катер в стрій чужих кораблів влетів».
— Ну що? — обізвався до нього боцман.
— Бачу торпедні катери справа по носу. За кормою невідомі кораблі вимагають розпізнавальні.
— От тобі й привиділося! — глумливо сказав Кльоцко. — Все на світі проморгаєте без мене. Допоможи пройти до рубки.
Восьмьоркін, картаючи себе страшенно, підхопив старого попід пахви, майже на вису переніс його до рубки і посадив поряд із Сенею.
— Давай хід! Тікати треба! — закричав він.
— Та стривай ти! Не кричи на вухо! — з досадою перепинив його Кльоцко. — Далеко втечеш тепер, коли попереду і з корми торпедні катери йдуть. Глянь: чи й тепер вони вимагають розпізнавальні?
Восьмьоркін подивився в бінокль.
— Вимагають.
— Що за сигнал?
— Так ніби наш «како».
— Придивися краще.
Кльоцко підвівся і сам оглянув горизонт. Тепер він виразно бачив далекі буруни справа і настійливе миготіння зліва. Кораблі помітно наближалися, вони наздоганяли катер. «У нас навіть поганенької гарматки нема, — стурбовано думав мічман. — Кулеметик поставили… Що ним зробиш?»
Миготіння обірвалося.
— Ану засвіти ліхтарик на зелений і просигналь вправо таке саме «како»! — наказав Кльоцко.
Восьмьоркін блискавично ввімкнув сигнальний ліхтар і заблимав у правий бік.
Якусь мить всі напружено вдивлялися в пітьму. «Буде відповідь чи ні? Хоч би Восьмьоркін нічого не наплутав», непокоїла Чижеєва і Кльоцка одна думка. Але Восьмьоркін уже роздивився в бінокль ледве помітне блимання у відповідь.
— Відповідають!.. Ніби «вєді» наше пишуть.
— Правильно! Зараз же відрапортуй такий самий сигнал наліво.
— Єсть сигналити вліво!
Восьмьоркін повернув ліхтар, прикрив його своїм тілом і тричі відкладав потрібну відповідь.
Його, мабуть, не зрозуміли. Невідомий сигнальник знову посипав навздогін настирливе неруське «како».
— От диявол! Відчуває, видно. Відклацай ще разок, тільки чіткіше!
Восьмьоркін просигналив ще раз чіткіше. І це, видно, заспокоїло тих, що наздоганяли. Вони вже більше не питали пароль, ішли деякий час тим самим курсом, а тоді поволі почали повертати правіше і зникли в темряві.
— Відчепилися, — з полегшенням зітхнув Кльоцко. — Ні, братки, видно, мені ще рано вмирати, пропадете ви без мене. Повертайте додому. Повний уперед!
Розділ десятий
Печера перетворилася в лазарет.
У найважчому стані був боцман Кльоцко. Катю збивали з пантелику різкі зміни: то мічман ходив, енергійно командував, то раптом майже втрачав свідомість і був при смерті.
Дублений сонцем і вітром, жилавий моряк не хотів здаватися без боротьби, Якась незнана сила допомагала змученому дідуганові переборювати страждання, підтримувала волю до життя, змушувала битися натруджене серце. Ноги його спухли, грудна клітка була вся в чорних синцях і ранах. Одне ребро було переламане, а два пальці на лівій руці — зовсім розчавлені. Їх треба було негайно ампутувати.