Уолтер підвівся і мовчки слухав. Він стиснув кулаки, готуючись відбити наш напад. Я затупала на нього ногами, намагаючись прогнати, але Джем притримав мене рукою. Він уважно оглянув Уолтера і мовив:
— Твій тато — містер Уолтер Канінгем з Старого Сарема?
Уолтер кивнув.
Він був такий худий і миршавий, ніби завжди недоїдав; очі сині, як у Діла Гарріса, але сльозилися, повіки червоні, обличчя бліде, тільки кінчик носа червоний і мокрий. Уолтер нерішуче перебирав руками шлейки свого комбінезона, нервово смикав гаплички.
Раптом Джем усміхнувся:
— Ходімо до нас, Уолтер, поснідаємо. Ми будемо дуже раді.
Обличчя Уолтера засвітилося радісною усмішкою і знову затьмарилося.
Джем сказав:
— Наш батько з твоїм батьком друзі. А Всевидько просто нестримана. Більше вона тебе не чіпатиме.
— Це ми ще побачимо,— обурилася я. Як це Джем дає обіцянки від мого імені без моєї згоди? Тим часом дорогоцінні хвилини минали.
— Гаразд, Уолтер,— озвалась я,— більше не битимуся. Тобі подобаються боби? Наша Кел — чудова куховарка.
Уолтер стояв нерухомо, кусаючи губи. Ми вже махнули на нього рукою і майже дійшли до подвір'я Редлі, коли почули:
— Гей, я з вами!
Уолтер наздогнав нас, і Джем почав з ним жваву розмову.
— Тут живе злий дух,— приязно сказав він, показуючи на будинок Редлі.— Чув про нього?
— Хто не чув,— відказав Уолтер.— Уперше пішовши до школи, я мало не вмер: наївся горіхів. Кажуть, він їх навмисне отруює і кидає через паркан.
З усього було видно, що тепер, коли ми йшли втрьох, Джем не боявся Страхолюда Редлі. Більше того, він почав вихвалятись.
— Одного разу я підійшов до самісінького будинку,— сказав він Уолтеру.
— Якщо вже хто раз підійшов до самісінького будинку, то йому нема чого тепер кожного разу бігти повз нього,— кинула я, дивлячись на хмарки в небі.
— А хто ж це бігає, міс Причепо?
— Хто ж, як не ти, коли близько нікого нема.
Коли ми підходили до нашого гайку, Уолтер уже забув, що він Канінгем. Джем побіг на кухню і попросив Келпурнію поставити ще одну тарілку: адже в домі гість. Аттікус привітався з Уолтером і завів розмову про врожай, ми з Джемом на цих речах не розумілися.
— Я ніяк не перейду в другий клас, містер Фінч, бо кожної весни повинен кидати навчання і допомагати батькові обкопувати бавовник; але тепер у нас підріс ще один і може працювати в полі.
— Ви купили його за бушель картоплі? — запитала я.
Аттікус подивився на мене і несхвально похитав головою.
Уолтер накладав собі в тарілку їжу і, немало дивуючи мене та Джема, розмовляв з Аттікусом як рівний. Аттікус щось говорив про фермерські справи, коли Уолтер перебив його і запитав, чи не знайдеться в домі трохи меляси. Аттікус гукнув Келпурнію, і вона принесла цілий глечик меляси. Келпурнія стояла, ждучи, поки Уолтер наллє собі меляси, а той щедро поливав овочі, м'ясо і налив би, певно, в склянку з молоком, якби я не спитала, що він робить.
Він так швидко поставив глечик на срібну підставку, що вона аж дзенькнула. Руки поклав на коліна, насупився й опустив голову.
Аттікус знову глянув на мене і похитав головою.
— Ти тільки подивися, він весь обід втопив у мелясі, — почала я.— Геть усе залив...
Саме в цей час Келпурнія гукнула мене на кухню.
Келпурнія лютувала. Сердячись, вона завжди починала розмовляти неправильно. Коли ж буває спокійна, то розмовляє не гірше за письменних людей у Мейкомбі. Аттікус навіть твердить, що Келпурнія найосвіченіша серед кольорових.
Вона подивилася на мене скоса, і сіточка зморщок навколо очей позначилася глибше.
— Може, дехто і не так їсть, як ми,— просичала вона,— але як ти смієш говорити про те, коли за столом хтось чужий? Цей хлопчина — твій гість, і якщо йому заманеться жувати скатертину — хай жує, ти чуєш?
— Який він гість, Кел, це просто Канінгем...
— Ану цить! Яке твоє діло, хто він. Кожен, хто переступить поріг твого дому,— твій гість. І якщо я ще раз почую таке або побачу, що ти задираєш носа,— начувайся! Твоя рідня, може, й краща за Канінгемів, але ти її ганьбиш. Не вмієш пристойно поводитися за столом — їж у кухні.
Келпурнія дала мені доброго стусана і виштовхнула в їдальню. Я взяла свою тарілку і доїла обід у кухні, радіючи, що після такої ганебної сцени не довелося сидіти за столом разом з усіма. А Келпурнію попередила, хай знає; коли за мною ніхто не стежитиме, я піду і втоплюся в Баркеровій заводі. Отоді Келпурнія пожаліє. До того ж через неї я сьогодні вже вскочила в халепу — це вона навчила мене читати, всі мої неприємності від неї.