Выбрать главу

Я змусив себе уважно оглянути панораму, спонукав розум оцінити побачене та дійшов висновку, що все це не радує моє серце і не вселяє жодних сподівань, які мала б відчувати людина, котра має перед собою сценарій свого життєвого шляху, — і я сказав собі: «Вільяме, ти повстаєш проти обставин; ти телепень і сам не знаєш, чого хочеш; ти вибрав торгівлю — тож станеш торгівцем. Поглянь-но!». І подумки продовжував: «Поглянь на кіптяву в цій низині й усвідом, що це — твоє робоче місце. Тут ти не зможеш мріяти; не зможеш розмірковувати та теоретизувати — тут ти лише працюватимеш!».

Налаштувавши себе подібним чином, я повернувся в будинок. Брат був у їдальні. Я зустрівся з ним стримано — не зміг бути веселим; він стояв на килимку спиною до вогню: як багато я прочитав у виразі його обличчя, коли ми зустрілися поглядами і я наблизився до нього, щоби побажати йому доброго ранку; настільки це суперечило моїй натурі! Він уривчасто відповів «Доброго ранку!» й кивнув мені; потім не взяв, а радше схопив газету зі стола і почав читати з виглядом хазяїна, котрий шукає приводу уникнути нудної розмови з підлеглим. Добре, що я прийняв рішення цього разу все стерпіти, інакше його поведінка зробила б нестерпною ту відразу, яку я намагався подолати. Я окинув поглядом його міцну статуру та могутні пропорції — й побачив власне відображення у дзеркалі над каміном; порівняння мене розважило. Обличчя моє нагадувало братове, хоч я й не був таким гарним: риси мав менш правильні; очі темніші, а чоло вище і за будовою значно поступався йому — тонший, тендітніший і нижчий. У фізичному розвитку Едвард перевищував мене всім і якби він переважав мене ще й розумово, то я мусив би бути його рабом — бо не міг сподіватися на його лев’ячу великодушність стосовно слабшого за себе; холодні корисливі очі Едварда й сувора, непривітна манера підказували мені, що він буде нещадним. Чи мав я достатньо сили духу, аби поборотися з ним? Я не знав цього, бо ще не спробував.

Прихід місіс Крімсворт на мить відволік мене від цих думок. Вона чудово виглядала у білій сукні; обличчя й убрання сяяли ранковою свіжістю нареченої. Я звернувся до неї з тим відтінком невимушеності, на який, здається, мав право після її вчорашньої легковажної веселості, але вона відповіла холодно та стримано; чоловік уже дав їй настанови — вона не повинна бути надто фамільярною з його клерком.

Щойно закінчився сніданок, як містер Крімсворт дав мені зрозуміти, що незабаром до дверей буде подано двоколку; за п’ять хвилин я маю бути готовий поїхати з ним в N. Я не змусив його чекати, і невдовзі ми вже мчали дорогою. Він правив тим самим брикливим конем, щодо якого напередодні місіс Крімсворт висловлювала неабиякі сумніви. Кілька разів Джек намагався показати свій норов, але енергійне й рішуче застосування батога безжалісною рукою хазяїна спонукало тварину до покірності, й Едвардові розширені ніздрі свідчили про його перемогу в цьому протистоянні; протягом нашої недовгої поїздки він мало говорив і лише час від часу розтуляв рота, щоб вилаяти коня.

Коли ми в’їхали в N., там панували галас і метушня; ми проминули чистенькі вулиці, де розташовувалися житлові будинки й крамниці, церкви та громадські заклади — потім полишили все це й звернули в район фабрик і складів; звідти крізь масивні ворота в’їхали на велике, вимощене бруківкою подвір’я, і от ми вже у Біґбен Клоус, і фабрика лежить перед нами, вивергаючи сажу з довгої труби та здригаючись крізь товсті цегляні стіни всіма своїми залізними нутрощами. Робітники снували туди й сюди; вантажили візки. Містер Крімсворт поглянув довкола; він, здається, вже з першого погляду збагнув усе, що відбувається, вийшов з екіпажу і, полишивши двоколку та коня чоловікові, котрий поспішив узяти віжки з його рук, кивнув мені, аби я йшов за ним у контору. Ми увійшли: як відрізнялося це місце від світлиць Крімсворт Холу! Це було місце для роботи, з голою дощаною підлогою, залізною шафою, двома високими конторками і табуретами та кількома стільцями. За одним із столів сидів клерк, який, побачивши хазяїна, поспіхом зняв шапку і за мить уже знову був поглинутий роботою — не знаю, якою саме — писаниною чи підрахунками.

Знявши плаща, містер Крімсворт сів коло вогню. Я залишився стояти край каміна; потім він сказав:

— Стейтоне, залиште нас; я маю обговорити справи з цим джентльменом. Повернетеся, коли почуєте дзвінок.

Чоловік за конторкою підвівсь і вийшов, зачинивши за собою двері. Містер Крімсворт поворушив вугілля в каміні, склав руки і так сидів, замислившись — вуста стиснуті, брови нахмурені. Мені не залишалося нічого іншого, крім спостерігати за ним — як гарно вирізьблені його риси! який він красень! І як не в’язалося з цією гармонією вузьке й важке чоло!