Найближчий брід через Червонозуб знаходився вище від замку за течією. Щоб досягти табору пана Давена, вони мусили проминути становисько Емона Фрея, потім шатра річкового панства, що зігнуло коліна і повернулося до королівського миру. Хайме побачив кольори Ликастра і Ванса, Кореняка і Добручая, жолуді дому Рідколіс і діву-танцівницю князя Дударя. Але замислитися його змусили прапори, яких він не побачив. Ніде не виднілося срібного орла Малістерів, ані червоного огиря Бракенів, ані вербового дерева Ригерів, ані сплетених змій Пужелів. Усі згадані пани відновили свої присяги Залізному Престолові, але жоден не з’явився до облоги. Хайме знав, що Бракени саме б’ються з Чорнолісами, і це вибачало їхню відсутність. Щодо решти…
«Наші нові друзі — не друзі взагалі. Вірність стікає їм шкірою, не всотуючись.» Тому Водоплин і треба скорити якнайскоріше — що довше триває облога, то більше заохочуються інші непокірні, на кшталт Титоса Чорноліса.
При броді пан Кенос із Кайсу дмухнув у Ріг Герока. «Мабуть, і Чорноструга зараз на мури винесе.» Пан Гуго і пан Дермот очолили перехід через річку, плюхаючи крізь каламутну брунатно-руду воду. Над головами вони везли білий прапор Королегвардії та Томенового оленя з левом, що гордовито плескали на вітрі. Решта валки теж не пасла задніх.
Ланістерівський табір бринів піснею дерев’яних стукачок; там будували новий гуляй-городець. Два інших стояли вже готові, наполовину вкриті вогкими кінськими шкурами. Між ними стояв рухомий стінолам — стовбур дерева з гартованим у вогні гострим кінцем, підвішений на ланцюгах під дерев’яним дахом на колесах. «Здається, братик тут часу не гаяв.»
— Пане, — запитав Пек, — де вам поставити намет?
— Отам на горбку, — вказав Хайме золотою рукою, не дуже придатною для такої справи. — Там обоз, отут конов’язі. До вітру ходитимемо туди, де мій братик люб’язно викопав нужники. Пане Аддаме, огляньте межі табору! Ви маєте гостре око на слабкі місця.
Хайме не чекав нападу ворога. Але в Шепітній Пущі він теж його не чекав.
— То мені скликати тхорів на раду? — запитав Давен.
— Доки не побалакаю з Чорностругом — не треба.
Хайме махнув до Безбородого Джона Бумбака.
— Розгорни-но наш прапор миру, хай протруситься. Поїдь з ним до замку і перекажи панові Бріндену Таллі, що я бажаю з ним говорити завтра на світанку. Я приїду до краю рову і зустріну його на перекидному мості.
Пек виглядав переляканим.
— Мосьпане, але раптом лучники…
— Цього не буде, — відрізав Хайме, злізаючи з сідла. — Поставте мій намет і підніміть над ним мої прапори.
«А тоді побачимо, хто прибіжить і як швидко.»
Довго чекати не довелося. Пія клопоталася коло жарівниці, намагаючись розпалити вугілля. Пек рушив їй на поміч. Останнім часом Хайме часто засинав під звуки їхніх любощів у кутку намету. Поки Гарет розстібав на Хайме поножі, запона шатра відлетіла убік.
— Ось нарешті й ти! — загула тітка, заповнюючи собою двері. Її чоловік Фрей визирав з-за плеча. — Давно вже час. Невже не обіймеш свою стару гладку тітоньку, любчику?
Вона простягла руки уперед і не лишила Хайме вибору, крім відповісти на обійми.
Замолоду Генна Ланістер була молодицею звабливих обрисів, яким так і кортіло вивалитися з сукні. Тепер усі обриси перетворилися на одну велику брилу. Тітчине обличчя було широке і гладке, шия скидалася на товстий рожевий стовбур, груди вражали уяву. Плоті на ній було стільки, що стало б зробити їй ще одного чоловіка. Хайме покірно обійняв старшу родичку і почекав, доки вона вщипне його за вухо — так тітка робила стільки років, скільки він її пам’ятав. Але цього разу пані Генна чомусь утрималася, зате поклала йому на обидві щоки два м’які та вологі поцілунки.
— Співчуваю твоїй втраті.
— Я маю нову правицю, зроблену з золота, — показав Хайме тітці.
— Гарненька. Золотого батька тобі теж зробили? — Голос пані Генни став різкіший і холодніший. — Я казала про Тайвина!